наука брала насамперед євангельські тексти. Віками золото було мірою земних цінностей, тому відношення до нього було більш ніж підозрілим там, де найвище ставилися духовні цінності. У Біблії слова „золото", „золоте" зустрічається багато десятків разів, причому більше — у негативному значенні, ніж у позитивному. Але там, де в біблійних текстах це слово трактується в позитивному сенсі, воно використовується для порівняння з чистою вірою: Господь очищає Своїх вибраних, мов золото, сім разів переплавлене; народженому Ісусові східні мудреці, повідчинявши свої скарбниці, „піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну" (Євангелія від св. Матвія, 2:11) тощо. Але найважливішим доказом того, що золото стали щедро використовувати в мозаїках та іконах, є свідчення Біблії, що Боже царство наповнене золотистим сяйвом, відмінним від сонячного проміння або від якогось іншого природнього джерела світла. [6;101]
Найвиразніше мовиться про золоте сяйво царства Божояо у заключних розділах пророчої книги „Об'явлення св. Івана Богослова". Так, Ісус Христос духовно виносить Свого улюбленого учня Івана Богослова на велику й високу гору і показує йому велике місто — вічне житло для святих, яке спускалося з неба від Бога. Він детально розповідає Іванові про це чудове місто, його архітектурний образ, мури з дорогоцінного каміння, брами з гігантських перлин. А міряв він місто, мури і брами — золотою тростиною. Та й саме „місто було — щире золото, подібне до чистого скла" (Об'явлення св. Івана Богослова, 21:18).
На цій підставі прив'язка золотого тла, золотого німба й інших деталей до образів святих, які трактуються як небожителі при Божому престолі, стає по-богословському обгрунтованим, не кажучи вже про те, як підвищували золоті переливи мозаїчних кубиків естетичний рівень настінних композицій у храмах. Але на підтвердження практики щедрого використання золота в церковному мистецтві мали сказати своє вагоме слово богослови. Таким словом став на початку шостого століття тактат „Корпус Ареопагітикум". Багато віків опісля ця богословсько-філософська праця і її автор, святий Діонисій Ареопагіт, були загадкою для богословів. Упродовж всього Середньовіччя, аж до епохи Відродження, Діонисія Ареопагіта, автора „Корпуса Ареопагітикума", ідентифікували з людиною з цим самим ім'ям і прізвищем апостольської доби — учнем апостола Павла, очевидцем затемнення сонця в день розп'яття Господа Ісуса Христа, очевидцем Успіння Пресвятої Богородиці, приятелем і співробітником святих апостолів. Діонісій
Ареопагіт був навернений у християнство апостолом Павлом під час проповіді останнього в Афінах, в ареопазі перед місцевими мудреця-
ми: „А деякі мужі пристали до нього (апостола Павла — Д. С.) й увірували, серед них і Діонісій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім'ям, та інші із ними" (Діяння святих апостолів, 17:34).
До ідентифікації автора „Корпуса Ареопагітикума" з тим Діонісієм, що слухав промову апостола Павла, спричинилася і та обставина, що в трактаті „Корпус Ареопагітикум" відчувається помітний вплив філософії знаменитого Платона, античного мудреця, який багато писав про духовний світ. І тільки тонкий аналіз тексту „Корпуса Ареопагітикума" уже в новий час, коли богослови почали використовувати наукові методи порівнянь і аналізів, було неспростовно доведено, що „Корпус Ареопагітикум" — твір не першого, а шостого століття; автор — безперечно розумний, начитаний і напрактикований у писанні філософських творів чоловік — „ховався" за ім'ям давнього Діонісія Ареопагіта або ж „присвоїв" собі його ім'я. Не виключається версія, що це був просто збіг імен і прізвищ. Тому в новітній богословській науці автора „Корпуса Ареопагітикума" називають Псевдо-Діонісієм Ареопагітом, або ж Діонисієм Ареопагітом Новим (я буду надалі користуватися цією другою назвою автора трактату).
Чим же прислужився „Корпус Ареопагітикум" Діонисія Ареопагіта Нового іконології й іконографії? Насамперед усім своїм змістом, цілісною і загальною концепцією. Трактат складається з п'яти частин:
1. Про небесну ієрархію.
2. Про земну церковну ієрархію.
3. Про Божі імена.
4. Містична богословія.
5. Догматична богословія.
Як бачимо, з часів великих літургістів четвертого століття ніхто не структурував із такою чіткістю небесного Божого світу його зв'язках із світом земним, як святий Діонисій. Для іконології й іконографії надзвичайну цінність являє собою перший розділ Діонісієвого трактату про небесну ієрархію. Тут він детально описує троїчність Бога — вершину небесної ієрархії, характерні риси пресвятої Трійці: незбагненність, невидимість, недосяжність, нематеріяльність і водночас — благодатність, красу, любов, здатність являти Свій образ людям, випромінювати світло, мати різноманітні імена. Троїчному Богові співслужать дуже багато помічників — ангелів, яких Діонісій чітко поділяє на дев'ять чинів різної ієрархічної гідності. Учення про дев'ять ангельських чинів було відоме в Христовій Церкві і до Діонисія, але цей вчений богослов розподілив їх на тріади і кожному чинові дав назви. У цьому виявився його геній структурувати небесну ієрархію. До першої і найвищої тріади Діонісій відніс херувимів, серафимів та престолів — духовних слуг, які перебувають найближче до Пресвятої Трійці. Вони беруть участь у найвищих ділах Бога, посвячені у «пресвітлі тайни», вони кришталево чисті, осяйні, досконалі. Це «богоподібна ієрархія, вони мають «найбільш сокровенні та ясні озаріння». [6;104]
Друга тріада ангельських чинів — серединна: панування, сили і влади. Їм доступне вторинне озаріння, через посередництво вищої ієрархії — херувимів, серафимів та престолів. Третя тріада чинів — нижча: початки, архангели й ангели. Вони найближчі до землі, це посланці Божі для нашого земного світу, в них небесний і земний світи взаємно дотикаються. Ця найчисленніша тріада небесної ієрархії приставлена до кожного народу, племені і до кожної людини. „Кожний чин, — пише Діонисій, — є пояснювачем І вісником тих, хто вище