Крім суто реалістичних книг, у ХVI- ХVІІІ ст. в Україні писалися світські або напівсвітські твори. Їх оздоблювали орнаментикою й ілюстрували малюнками переважно світського змісту.

В середині ХVІ ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Вважають, що його активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 р. «Апостола», «Граматику» та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була «Біблія» 1580 р. Друкарні почали працювати в багатьох містах та при монастирях. А в друкарні Києво-Печерської лаври гравюру друкували протягом цілих століть.

Крім книжкової гравюри, в друкарнях продукувалася станкова гравюра – естамп. Вона виконувалась на дерев’яних дошках, друкувалася на окремих аркушах паперу і у вигляді популярних картинок розповсюджувалася серед народу. Це були гравюри на сюжети різних біблійних притч, портрети популярних у народі святих, краєвиди історичних місць, монастирів тощо.

У другій половині ХVIІ-ХVІІІ ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості. Все це давало натхнення українським митцям.

Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими або невеликим текстовими гравюрами і декорується сюжетно-орнаментальними заставками з гарною шрифтовою в’яззю, ініціалами, кінцівками, іншими декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури.

Серед обдарованих художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий щабель, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій Тарасевичі. Їхні твори, а також твори майстра Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні кращих світових взірців.

Наприкінці ХVІІІ ст. в українській графіці, як і в інших видах мистецтва, відбуваються істотні зміни. Церква як основний замовник втрачає своє панівне становище. Починають працювати цивільні друкарні, у яких утверджується світська тематика. Монастирські друкарні поступово занепадають. Почала занепадати народна гравірована картинка, яка мала здебільшого релігійну сюжетику.

На початку ХІХ ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Внаслідок зростання антифеодального руху народних мас виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та естампній гравюрі. Опановувалися нові графічні техніки: торцева гравюра на дереві, автолітографія, офорт, акватинта.

Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Тараса Шевченка. У його творчості значне місце займає графіка. Він багато працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Надавав великого значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для широких верств і сам багато працював у техніці офорта і акватинти, у чому досяг високої досконалості.

Значний внесок у книжкову графіку на початку ХХ ст. зробили також такі видатні живописці як О. Кульчицька, Ю. Панькевич (в Галичині) та ін.

І.2. Поняття про графіку

Саме слово «графіка» із грецької означає «рисувати», «писати».

Розвиваючись протягом століть, графіка збагатилась найрізноманітні-шими художньо-технічними прийомами, що поступово набували свого реалістичного вдосконалення. Насамперед це стосується рисунка – основи всіх видів образотворчого і декоративного мистецтва, найважливішого і неодмінного супутника всіх творів графіки.

Відомо, що за допомогою рисунка людина пізнає світ. Слово «рисунок» – давнього українського походження. Під рисунком розуміють все виконане лінією і штрихами, тобто графіку. Отже, головні елементи рисунка – лінія, штрих, пляма – можуть бути чорними на білому фоні, або навпаки, а також по-різному сполучені. Коли твір виконаний чорним і білим, то такий прийом називають контрастним, на відміну від тонального прийому, де зображення передається різними відтінками однієї фарби. Самі тільки лінії вже відтворюють характер форм і відстаней між ними. Зіставленням товстих і тонких ліній можна створити враження віддалі, перспективи. Тут має значення ще й характер ліній. Рівні, поземні і рівнобіжні передають, наприклад, дзеркальну гладінь стоячої води, хвилясті – воду, що тече, овальні і в тінях розширені й згущені викликають відчуття обсягу округлої форми, ламані та різнопере плетені передають фактуру і характер предметів. Кожний художник кладе штрихи по-своєму, то рівнобіжно згущуючи та посилюючи їх у тінях, то перехрещуючи навскіс ромбовидно або прямо, то переплітаючи в різних напрямках.

У практиці, крім рисунків і малюнків «у чистому виді», зустрічаються їх різноманітні сполучення. Так, штриховий рисунок олівцем, тушшю чи пером доповнюють тоном сепії, акварелі тощо.

Знання техніки реалістичного рисунка і малюнка та їх художніх сполучень є необхідною умовою для творчості. Воно потрібне і для правильного розуміння різних видів мистецтва графіки, їх специфіки.

Саме графіка, більше ніж інші галузі образотворчого мистецтва, здатна виявляти все, починаючи від узагальнених і умовних понять до конкретних явищ і подій сучасного і минулого життя суспільства. Це стосується не тільки техніки виконання тих чи інших графічних творів, а й про ті специфічні властивості, що відрізняють графіку від інших видів мистецтва.

Будучи обмеженою розміром, графіка має неосяжні можливості ідейного та естетичного впливу на маси через свою тиражність. Для графіки характерна лаконічність вираження. Вибирати основне і опускати зайве – значить узагальнювати і спрощувати, тобто збагачувати сприймання. Тому творча робота художника-графіка, як і робота скульптора