Курсова робота

на тему

Традиційні осередки художньої обробки дерева Прикарпаття

Зміст

Вступ.

Різьба по дереву як ужиткове мистецтво

І. Традиційні осередки художньої обробки дерева Прикарпаття

1.1. Історія розвитку різьби по дереву

1.2. Регіональні особливості різьби по дереву

1.3. Композиційна структура художнього різьблення даного регіону, образність її орнаменту

ІІ. Ознайомлення з основами різьблення по дереву

2.1. Види різьблення

2.2. Технологія різьблення

2.3. Інструменти та пристрої

2.4. Додатки

ІІІ. Висновок

ІV. Список використаних джерел

Важливою віхою в розвитку різьбарства Коломийщини було заснування у 1894 р. в місті школи деревного промислу. Випускники її були добрими будівничими виконавцями. Значну увагу школа приділяла скульптурі. Тут продовжувалися кращі традиції різьбярської культури. Але, з часом, тут стало переважати так зване промислове ремісництво.

Деякий час викладав відомий майстер різьби Іван Семенюк з Печеніжина. Він добре знав традиції різьбярства, технологію матеріалів, орнаментальні мотиви. Основну увагу майстер у творах концентрує на центральному мотиві, виводячи навколо нього декілька мотивів другорядних. Різьба його глибока, інкрустація бісером, вдало доповнюють нескладну орнаментальну композицію.

Випускник Коломийського технікуму народних художніх промислів Василь Ровенчук – один з найяскравіших представників Коломийської школи різьблення. Його роботи сучасні, своєрідні і різноманітні. За формою, у них вдало поєднується тонка, суха різьба з незначною кількістю різнобарвного бісеру (цукорниці, свічники, шкатулки, сільнички). Орнаментальні композиції прості як за кількістю, так і за розташуванням мотивів у виробах на фоні. Митець працює з деревом, не фарбуючи його, лиш підкреслює натуральну красу матеріалу, красу його фактури.

Учитель із с.Мишина М.Миронюк – майстер інкрустації, оздоблює свої вироби деревом, природного кольору, що надає творам пастельного, майже непомітного переходу барв з одного мотиву на інші. Виготовляє жіночі прикраси, шкатулки, тарілки, цукорниці, вази. Нині в Коломиї працює ряд цікавих молодих митців, випускників Косівського технікуму народних художніх промислів - С.Лісневич, П.Абрам'як, В.Ласійчук.

Роботи Лісневича привертають до себе увагу дотриманням традицій національної школи, вони традиційні і модерні водночас.

На роботах П.Абрам'юка відчутний вплив творчості родини Семенюхів. Доповнює роботи інкрустацією металом, бісером, деревом, шукає нових варіантів як у композиції, так і у виконанні.

ІІ. Ознайомлення з основами різьблення по дереву

Найважливішою якістю деревини є поєднання в ній пластичності. А це залежить від породи дерева, місце де воно росло, його будови. Добру пластичність мають липа, вільха, червоне дерево, горіх, черешня, яблуня. У художній творчості використовують поперечний, радіальний розрізи деревини. На деревині є природні кільця – текстура. Темну часту у поперечному розрізі стовбура називають ядром, світлу – заболонню. Симетричне поєднання таких частин дає створити різні зображення. Щоб дерево давалося обробці, його потрібно вміти заготовити, вміло висушити, поступове висихання надає тріщини.

Є два способи виконання виробів із дерева – столярний і токарний. Художник-столяр повинен вміти використовувати можливості деревини. Які одержують в процесі роботи: колір, текстури, напливи, сучки.

Столярна обробка дає змогу використовувати можливості деревини: гранчастість площини, витягування, наклеювання площин і металевих окремих елементів.

2.1. Види різьблення

Плоске різьблення: контурне різьблення, в якому тематичні й орнаментальні композиції виконуються за допомогою різака способом двохгранних порізок або напівкруглою стамескою на чистій поверхні;

Контурне різьблення геометричного лінійного орнаменту з наступним фарбуванням ліній, що виконують переважно на темному тонованому фоні: лінійно-гравіювальне різьблення сюжетно-тематичних композицій і портретів; пригранно-виймчасте геометричне різьблення і геометрично-серповидне різьблення або лускоподібне, виразки напівкруглою стамескою нагадують луску риби або кігтеподібним.

На Полтавщині поширене тригранно-виїмчасте різьблення з характерними стильовими ознаками орнаментика розробляється майстрами на основі традиційної народної творчості. Характерним мотивом різьблення є чотирипелюсткова квітка, яка у майстерному повторенні створює стрічкову будову. Різьблення виконують стамескою, заглиблюючи з обох боків. До середини, або підрізуючи грані, залишаючи в центрі. Такий простий мотив дає змогу виконувати багато варіантів: смуги, розети, сітчастий орнамент, рівнобедренні трикутники обводяться контурною лінією ножа або різака за допомогою. Шестипелюсткові розети мають контурне обведення й обведення по колу, або оброблюється трикутниками.

Триганно-виїмчастим різьбленням творчо займаються ужгородські майстри Кучер, Кадельчук, Дежкова. Найпоширеніші мотиви орнаментів: лінії, зубчики, трикутники, чотиригранники розетка-сяйво, розетка-вертушка, зірка чотирипроменева, сходинка, листочки, "очко", горошинки, поглиблення виїмки.

Контурне різьблення геометричного орнаменту з розфарбуванням чи без нього поширилось у західних областях України в післявоєнний час. Цю техніку дехто називає геометрично-художньою, а різьблення називають "вишиванкою". Найбільш поширена ця техніка в Соритському, Соколівського р-ну Львівської області. У малому виробництві орнамент перетискують з кальки. Використовують напівкруглі стамески, кутики різної ширини.

Для розфарбування різьблення користуються аквареллю, тушшю, олійною фарбою. Колір доповнює художню виразність орнаменту.

Різьблення по чорному лаку – гравірування, на тонованій і полірованій поверхні, де нанесений малюнок прорізують контурною лінією, різноманітними штрихами до появи на поверхні чистого дерева. Користуються 3-4 стамесками, контурною, кутиком.

Автором технології яворівського жолобчасто-вибірного різьблення став майстер із м.Яворова Й.Станько. У 1930-32 pp. він застосував народний орнамент, яким розмальовували скрині; використовуючи його в плоскому різьбленні на чистому дереві для прикрашування меблів. Згодом застосовує різьблення на тоновому фоні. У 1955-1956 pp. при сприянні директора школи художніх ремесел Д.Ісова в Яворові вводяться тонові розтяжки й тонові переходи кольору фону. Яворівське різьблення застосувалось в архітектурному оформленні інтер'єрів і меблевому мистецтві.

У композицію орнаменту почали вводити емблематичну та шрифтові написи. Використовують стамески контурні, напівкручені, тонкий і середній, ніж. Всього елементів Яворівського орнаменту налічується 20-30. Але ії композиційне поєднання дає велику кількість варіантів, які згодом можуть сприйматися вже і як самостійні елементи і як відомі мотиви.

Елементи Яворівського орнаменту поділяються на 4 групи: квіти, гілочки, листочки, доповнюючі декоративні