І все ж таки світогляд європейців поступово змінюється. В результаті цього з'явилися нові науки – порівняльне ре-лігієзнавство, етнологія, орієнталістика. Розвиток психоло-гії і систематичних досліджень символізму допомогли на-родам Заходу ввійти в сферу духовного життя «екзотичних» і «примітивних» народів Сходу.

ТЕОРІЯ «ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА»** Постіндустріальне суспільство як етап розвитку — це інтен-сифікація процесів управління, тобто отримання і обробка інфор-мації та прийняття рішень.

Предтечею цієї теорії є концепція «індустріального су-спільства»*** Індустріальне суспільство – інтенсифікація механічних маніпуляторів робочими органами.*, яка мала найбільше розповсюдження в кінці 50-х – на початку 60-х років. Вона фіксувала найвищий роз-виток корпорацій. Цей процес супроводжувався зміцнен-ням бюрократичного стилю управління, масової однотипової свідомості.

Та в кінці 60-х – на початку 70-х років в країнах Заходу визначилися межі їх розвитку на попередній старій техно-логічній основі. Новий етап НТР почався в другій половині 70-х років. Відбулися якісні перетворення в продуктивних силах. А це, в свою чергу, вплинуло на всю сукупність економічних відносин капіталізму, в результаті чого виникла теорія «постіндустріального» або «інформаційного» суспіль-ства. В ній знайшла відображення ідея вдосконалення ка-піталізму на новому етапі НТР.

Поняття власне «інформаційного суспільства» було зформульоване в кінці 60-х – початку 70-х років професо-ром Токійського університету Ю. Хаяші і низкою наукових організацій. Ще тоді вони вважали, що виробництво інфор-маційного продукту, а не продукту матеріального, буде ру-шійною силою освіти і розвитку суспільства.

Авторами ідеї вдосконалення капіталізму були у США – Д. Белл, у Франції – А. Туренн та інші. Це теорія посту-пального розвитку людства, її ще називають квантовою кон-цепцією прогресу. У відповідності з нею перша хвиля про-гресу приносить аграрну цивілізацію, друга – промислове суспільство. На гребені третьої хвилі людство вступає в постіндустріальне або інформаційне суспільство.

В основу поділу хвиль кладеться рівень розвитку техніки виробництва, а також галузевий та професійний поділ пра-ці. Кожній із трьох хвиль розвитку суспільства притаманна своя форма організації. Церква і армія керують аграрним су-спільством. Корпорації – індустріальним. Постіндустріальним суспільством керують університети. Відповідно зформованими є і керівні верстви населення: 1) священики і фео-дали; 2) бізнесмени; 3) вчені і професіонали. Як стверджує Д. Белл, в «постіндустріальному» суспільстві існують три незалежних «царства». Це економіка, культура і політика. Принципами економіки є ефективність і раціональність; куль-тури – пошук самореалізації. В політиці – рівність і участь. Саме розходження цих трьох сфер і протилежність їх прин-ципів розхитують західне суспільство. Зокрема, культура вступає в суперечність з економікою, чим і зумовлений кри-зовий стан капіталізму зараз. Основною проблемою сучас-ного капіталізму є пошук нової духовної опори, нових культурних цінностей. Тільки вони можуть згуртувати суспіль-ство, що розпадається, – зауважує Д. Белл.

«НОВІ ФІЛОСОФИ»

Ідеологи «постіндустріального суспільства» твердять про необхідність передачі керівництва суспільством в руки спе-ціалістів, тобто інтелігенції. Навпаки, «нові філософи» від-повідальність за сучасну всемогутність держави покладають на інтелектуалів. Хто ж вони такі, ці «нові філософи»?

Так називають себе колишні інтелігенти-марксисти, що прозріли після масових виступів молоді в 1968 році перш за все у Парижі, а потім і по всій Європі. Ця течія виникла у Франції на початку 70-х років. В своїх роботах вони ствер-джували, що Бог мертвий, природа померла, наука мертва, праці більше немає, померло мистецтво.

«Нові філософи» виступають проти всякої форми вла-ди, порядку, держави. Вони трактують свободу художньої творчості як відрив від культурного спадку минулого, їх орі-єнтації на різноманітні джерела особливо чітко проявилася у 80-і роки.

Як на їх погляд, пізнання світу неможливе, тому що він існує тільки у фантазіях, видіннях, символах. Реальними є тільки слова, поняття, образи і міфи. «Нові філософи» не сприймають всерйоз марксистську теорію культури і мис-тецтва, вважаючи її за ніщо. Відкидаюми мистецтво соціалістичного реалізму, вони справедливо вбачають в ньому одну пропаганду.

Один з «нових філософів», К. Жамбе передбачає «ангель-ське майбутнє людства». Воно пов'язане з прийдешньою мі-стичною культурною революцією. Під культурною револю-цією мається на увазі чисте бунтарство, не пов'язане з полі-тикою та ідеологією. В результаті досягається зіткнення двох світів, поява в земному світі світу Ангела. Один із прикла-дів такої революції вони вбачають у ранньому християнст-ві. Хоча земні «культурні революції», на думку авторів, не досягають успіхів, зате ланцюг їх складається в перервну «ангельську історію».

Культурна революція розуміється ними як революція в душах, «боротьба в середині кожної душі». Вона обов'язко-во приведе до виникнення «нової культури», звільненої від «сатанинської мари науки і розуму». Глибинна сутність світу бачиться ними в почутті, а не в думці. Вічна несвідома сві-това душа утворює фундамент культури, – підкреслюють «нові філософи».

Ця течія підготувала грунт для появи в суспільному жит-ті Заходу «нових правих».

НЕОКОНСЕРВАТИЗМ І «НОВІ ПРАВІ»

В 60-ті роки в країнах Заходу переважав вплив буржуаз-но-ліберальної, соціал-демократичної ідеології. Виступи сту-дентів і молоді середніх класів закінчилися компромісами з владою. А з початком 70-х років стала здійснюватись про-грама активного впровадження традиційних ідеалів і цінно-стей буржуазного суспільства. Буржуазія оголосила війну те-роризму і радикалізму. В середині 70-х років переважав вплив неоконсервативних партій і течій. Відвертий консерватизм став важливим фактором політичного і духовного життя США, Англії, ФРН, Франції, Італії та інших країн світу. «Нові праві» тільки в черговий раз продемонстрували імперський традиціоналізм євроамериканських країн.

Ідеологія неоконсерватизму в США була сформульова-на М. Фрідменом і його однодумцями. В Англії це був П. Джонсон, у Франції