– Ж. Ф. Ревель, у ФРН – X. Шельські. Неоконсерваторами і «новими правими» називають себе певні групи інтелігентів, протиставляючись консерва-тизму. Між цими групами багато спільного. Тому їх буває важко відрізнити. Обидва цих напрями почали свою діяль-ність з реконструкції старих поглядів на захист капіталізму. Ведеться цей захист з позицій песимістичного тлумачення історії. Представники цих напрямів не вірять в можливість змінити природу людини і створити справедливе суспільс-тво** Історія людства довела, що справедливе суспільство можли-ве лише теоретично (прим, авторів).. Заперечуючи ідею перебудови суспільства, особливо ідею революції, вони на прикладах історії доводять, що всякі радикальні зміни відкидають культуру людства далеко на-зад. Людству потрібні тільки реформи. Цс справедливо ще і тому, що суспільство як органічна єдність в змозі витрима-ти тільки поступові перетворення. А подолати кризові яви-ща культури можна за рахунок збереження (консервації) по-передніх набутків культури.
Неоконссрватори вважають, що природа людини не-змінна і вічна. Генетика*** Генетика (з грецької) — наука про закони спадковості і змінюваності організмів.* довела, що доля людини залежить від її успадкованих особливостей. Відсутність рівності між людьми пояснюється теж генетикою: того, що дано людині від природи, вже не змінити. Тобто свобода, рівність і бра-терство втрачають рівність.
Гасло свободи, рівності і братерства не має сенсу, тому що людина є вільною від народження. Але рівності між людьми досягнути неможливо, бо кожна людина народжуєгься і виростає в різних, далеко не однакових умовах. Ці умови часто визначають долю людини на ціле життя. Крім того, люди різні не тільки за своїми розумовими здібностя-ми, а й за зовнішніми ознаками. Ніяке виховання не в змозі ліквідувати, наприклад, расові відмінності. Звідси робляться висновки, що у відповідності із відмінностями у здібностях людей суспільство мусить бути ієрархічним. Воно лише тоді буде існувати нормально, коли ним буде керувати еліта. Не треба прагнути до суспільної рівності. Вона шкідлива як для кожної окремої людини, так і для суспільства, таким же шкідливим є і соціалізм, бо в його основі лежить принцип рівного розподілу соціальних благ між всіма громадянами. Виходячи з цього, «нові праві» разом з неоконсерваторами відкидають втручання держави в економіку. Вони за-кликають відродити капіталізм часів вільної конкуренції. Рі-зниця між цими двома групами полягає втому, що неоконсерватори більше уваги приділяють економіці і державі, а «нові праві» – культурі і філософії. І хоча їх попередники, «нові філософи», твердили, що людиною майбутнього є той, у кого «коротка пам'ять», у «кочівника з підошвами з віт-ру», «нові праві» з ними не погоджуються. Вони справед-ливо вважають, що кожна людина мусить мати і любити свою батьківщину. Батьківщина – це «територія, яку займає народ». Людина нерозривно пов'язана із середовищем і спадком, обумовлюючим форму цієї культури. Єдина Єв-ропа для європейців – це історична і культурна реальність.
НЕОФРЕЙДИЗМ
Важливий напрямок зарубіжної психології, витоками якого були ідеї Зигмунда Фрейда, складає неофрейдизм. Він виник в 30-х роках. Засновником неофрейдизму і його най-авторитетнішим представником вважається Еріх Фромм. Цей напрямок психоаналізу має зовсім нерелігійний і гу-маністичний характер.
Оформленню неофрейдизму сприяла поява нового типу хворих. Все більша кількість люде й зверталась до психоаналітиків не як справді хворі, а як люди, які потребують захи-сту від шкідливого впливу суспільства. Кажуть, що всі хво-роби від нервів. Так от, новий тип хворих – не невротич-ний, – нарікав скоріше на невдачі, неспокій, самотність, непристосованість, ніж на фізичний, чи нервовий розлад в організмі. Новий тип хворих складався з менеджерів, спе-ціалістів – професіоналів, службовців. Саме вони в першу чергу відчули вплив світової економічної кризи 30-х років. Ці труднощі, а також Друга світова війна стрясли світом і позначилися на долі кожної людини.
Прихильники психоаналізу все більше переконуються в тому, що для аналізу причин захворювань не досить зану-ритися в особисті сімейні драми. Мало що дасть в цьому ви-падку психоаналіз свого «Я» і сім'ї хворого. В результаті дії цих факторів і виник неофрейдизм як соціально орієнтова-на форма психоаналізу.
Неофрейдизм в значній мірі відкидає біологічне похо-дження психічних захворювань. Навпаки, він підкреслює роль культурних факторів у формуванні особи і в утворен-ня неврозів, зберігає фрейдовські методи і тезу про те, що людиною рухають несвідомі спонуки, чи імпульси. Цими спонуками (в більшості своїй природженими) – є прагнен-ня до безпеки і задоволення. Згадаймо лишень, чим сього-дні, за даними соціологічних опитів, переймається пересіч-на людина. Більш всього її цікавить кохання, гроші і зло-чинність.
Отже, ці дві несвідомі спонуки – до безпеки і до задово-лення – мають емоційний характер, чим зберігається вся суть психоаналізу. Ці дві спонуки несумісні одна з одною. Конфлікт між ними приводить до необхідності придушити одну з них. Придушений імпульс зустрічає опір свідомості. Виникають захисні механізми «Я», які стають бічними шля-хами проникнення в свідомість подавлених імпульсів, по-треб, почуттів. Все це відбувається в замаскованому вигля-ді. Захисні механізми психіки формуються з дитинства. Вони стають тією несвідомою основою, на якій будуються уявлення людини про саму себе. Зберігаючи основні особ-ливості психоаналізу, неофрейдизм підкреслює роль куль-тури і ті суперечності, які викликаються нею. З одного боку, культура стимулює потреби, а з іншого – накладає великі обмеження, які придушують ці ж потреби.
Культура збільшує несвідому внутрішньопсихічну драму людини. В душі людини повсякчас відбувається бороть-ба між природженими і набутими якостями. Іншими сло-вами, між інстинктами і культурою, мораллю. Конфлікти вирішуються в результаті перемоги або інстинктів, або куль-тури. В залежності від нього на протязі життя визначаєть-ся