Близько 1085 р. до н.е. Єгипет вступає в черговий етап своєї історії, в епоху Пізнього царства, яка тривала аж до завоювання країни Олександром Македонським у 332 р. до н.е.

Єгиптяни створили числений пантеон богів. Найвідомішими були Осіріс (бог, який помирав і воскрешався, символізуючи цикли Нілу), Ізіда, Гор, Амон, Атон та інші. Існував культ тварин: лева, дикого бика, крокодила, кішки. Особливою пошаною користувався священий жук-скарабей. За віруваннями єгиптян, долею людей розпоряджаються боги. У кінці життя людину чекає перехід у загробне царство, але попередньо вона має постати перед Страшним судом, де боги тримають у руках свій сувій з записом добрих і злих справ людини, котрій надається право на самозахист. Одна з таких передсмертних виправдальних промов зберіглась. У ній єгиптянин заявляє, що він не ображав удов і сиріт, не крав, не лжесвідчив, не зводив наклепів, не підпилював гирі на базарі, не робив перешкод на шляху потоку, не опускав перо в чорнильницю з метою зробити зло ближньому. Він чистий, чистий, чистий.

Найвизначніші літературні пам’ятки Стародавнього Єгипту – це “Тексти пірамід”, “Тексти саркофагів”, “Книга мертвих”, “Пісня арфіста”, “Бесіда розчарованого зі своєю душею”, написані древньоєгипетською мовою, яка стала мертвою на початку нашої ери. На зміну цій мові прийшла коптська, котра проіснувала близько 17 віків, перш ніж теж стати мертвою. У наш час вона зберіглася лише в культовому вжитку єгипетських християн-монофізитів.

У 1799 р. у місті Розетта (Єгипет) під час експедиції Наполеона французький інженер Бушар знайшов “розетський камінь” з древньоєгипетськими письменами, які розшифрував його співвітчизник Франсуа Шампольон.

Єгиптяни залишили людству винайдений ними папірус, монументальну кам’яну архітектуру, піраміди (одне з небагатьох чудес світу, що збереглося до наших днів). Про піраміди єгипетське прислів’я стверджує: “Все у світі боїться часу, а час боїться пірамід”. Збереглися також скульптурний портрет, ідея художнього канону, викладена в тексті “Розпорядження для стінного живопису і канон пропорції”, математичні та астрономічні знання тощо.

На Схід від Єгипту в міжріччі Тигру і Євфрату виник ряд державних утворень: Шумер, Вавілон, Ассірія. Відомі такі шумерські міста-держави, як Аккад, Шуруппак, Ур та інші. Багато джерел свідчить про неабиякі астрономічні й математичні досягнення шумерів. Проте найвагомішим їхнім внеском у скарбницю світової культури залишається “Сказання про Гільгамеша”, епічного героя, який, борючись з численими ворогами і перемагаючи їх, пробуючи свої сили і переживаючи радість буття, вирішує “прокляті питання” про сенс життя, призначення людини, сутність смерті.

Дещо пізніше на цій території виростає Вавілонське царство. Державний лад Вавилону відрізняється від древньоєгипетського меншим значенням жерців як апарату управління, зрошенням і сільським господарством у цілому. Тут не склалася кастова організація жерців. Значним впливом користувалися військові, а також царська придворна бюрократія.

Вавілон залишив цікаву юридичну пам’ятку “Закони царя Хамураппі”, в якій була зроблена спроба узагальнити досвід функціонування східної депотичної держави. Вавілонський політичний режим являв собою зразок теократії, єдності світської і релігійної влади, яка знаходилась у руках деспота. Викликають інтерес архітектурні ансамблі, рельєфи, скульптурні зображення Вавілону.

Ассірійська держава, яка відзначалася занадто (навіть для того часу) мілітаризованим характером, разом з тим залишила і ряд цікавих пам’яток культури, серед яких рельєфи, що відтворюють сцени полювання, скульптурні зібраження крилатих биків, архітектурні ансамблі, а також і одне з чудес світу, що дійшло до наших днів, – висячі сади Семіраміди. Ассірійським зображенням властивий крайній реалізм, що доходить інколи до натуралізму.

На північний захід від Межиріччя вузькою смужкою між Середземним морем і Ліванськими горами, між Сінаєм і Йорданом простяглася Палестина, маленька земля, яка зіграла велику роль у світовій історії та культурі. Географічне положення Палестини забезпечувало надзвичайну різноманітність культурних, економічних і політичних впливів, оскільки країну оточували Єгипет, Фінікія, Ассірія, Хетське царство. Значний вплив на Палестину мала також Кріто-Мікенська цивілізація.

Скотарські племена Палестини, семітські за походженням, дотримувалися норм іудоїзму, послідовно монотеїстичної релігії, котра так і не стала світовою внаслідок своєї етнічної замкненості. Це була і є типово національна релігія, що пов’язувала свою догматику з одним народом, обраним богом. Палестинська культура пережила значний вплив Стародавнього Єгипту внаслідок єгипетського полону, влади єгипетського фараона, звільнення від якої іудейському народу коштувало значних зусиль і жертв. Катострофічні наслідки мало ассірійське вторгнення, з яким пов’язана поява іудейської діаспори, а також перське панування. Згодом Палестина увійшла до складу елліністичної імперії Селевкідів, а пізніше стала римською провінцією – Іудеєю.

Особливо драматично склалася історія Палестини під час римського панування. У III ст. до н.е. римський полководець Помпей захопив Сірію, а потім, скориставшись внутрішньою боротьбою в Іудеї, ввів туди війська і захопив Ієрусалим. У кінці I ст. до н.е. Іудеєю правив цар Ірод, який, прагнучи нав’язати своїй країні античну культуру, будував храми в грецькому і римському стилі, а також зводив багатоповерхові і багатоквартирні будинки (інсули).

Після смерті Ірода в Іудеї спалахнули повстання. Намісник Риму в Сірії Квінтелій Вар розгромив повстанців у Галілеї і на півдні Палестини, розіп’явши на хрестах 2000 чоловік. Ці події викликали в країні неоднозначні реакції, зокрема, виникли різні секти: саддукеїв, ортодоксів Біблії, які водночас терпимо ставилися до римлян, фарисеїв, котрі визнавали воскресіння мертвих і загробне життя, зелотів, що вступали за активну боротьбу з римлянами. Приблизно в цей же період виникає і “Кумранська