3.2. Композиційні особливості вишивки

Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.[2,30]

Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

Давню загально-слов'янську традицію має вишивка на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивка гуцулів, лемків та бойків.

Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювалися, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, о саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.

До давніх технік вишивання належать вирізування і виколювання. Найчастіше ці техніки використовували в орнаментуванні подолів спідниць (фатрухів, « різьоваників»), поєднували із стебнівкою. Як стебелеві шви, так і обкидання вирізаних, виколених дірочок виконували переважно вовняними чорними нитками (Східна Бойківщина) або лляними, фарбованими сажею чи кіптявою від каганця (Західна Бойківщина). На Турківщині цю техніку називали точенням. її своєрідність полягала у тому, що мережку орнаментували обкиданими сібками. Названі техніки передували появі у середині XIX ст. хрестика («зернятє»), гладі («гладинка», «снування»), низинки і вибивання. Кожен стібок цих технік мав свій декоративний сенс і певне призначення. Від товщини ниток і розмірів прямих стібків, характеру їх виконання залежав ефект рельєфного або мерехтливого звучання вишивки.

Вишивка на тканинах інтер'єрного й обрядового призначення відрізняються продуманою конструктивністю. Візерунки переважно в усталеному порядку: на центральній площині, по краях, з боків, по кінцях з урахуванням їх доброго огляду.

Білий колір тканини, вибілених ниток також червоно-сині, багатоколірні візерунки збагачували живу гру світлотіней у вишивках, які ярусами спадали на ліжках, жердці, столах, стінах, посилювали їх звучання в інтер'єрі хат, культових приміщень.

У другій половині XIX - на початку XX ст. станом вишивальних народних промислів зацікавились історики, етнографи, художники. Почалося вивчення і колекціонування народної вишивки, приймалися заходи для підтримки промислів, організовувалися земські школи інструкторів вишивки, відповідні курси, а також склади вишивальних виробів. У цей період, засновані навчально-кустарні майстерні в Миргороді, у селах Опішня й Решетилівка на Полтавщині, Зосів на Вінниччині, Дігтярі на Черінінівщині, Скопці на Київщині, в Косові, Львові, Коломиї, Хусті та ін.

Вишивка багатонаціонального Закарпаття XIX - початку XX століття, вирізняється високим художньо-технічним рівнем виконання, створена переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, і також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з якю шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного побутового та обрядового призначення.Вони демонструють, як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традиції сивої давнини.

Цей регіон відрізняється різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванні бісеру і стеклярусу, часто також використовується гаптування сріблом, золотом.

Орнаментально-декоративне вишивання набуло великого поширення не тільки на речах світського, а і церковного вжитку. Його посилений розвиток був викликаний загальною схильністю до підвищено декоративності та розкоші середніх і заможних кіл населення.

Кожен тип тканин відігравав важливу роль - як поле для виділення вишивки, як один із важливих факторів її художнього вирішення. Поетапно в історичному аспекті йшов процес еволюції і відповідного використана матеріалу вишивки.

Своєрідними рисами відзначаються вишивки лемків - українського населення, що проживає в районах річки Сяну. Цілком оригінальні за композицією лемківські узори стилізованої гілки з трьома або більше паростками. Стеблинки простолінійні, причому середня, від якої симетрично розходяться бічні - найдовша. Завершуються вони квітками. Квіти й листя зображені схематично стебнівкою.[41,23]

У 20-х роках XX ст. у центрах традиційних ремесел, часто на грунті колишніх земських майстерень бул: створені художньо-промислові артілі, що об'єднували тисячі вишивальниць. За короткий час здобул всенародного визнання вишивки артілей на Полтавщині, Київщині, Вінниччині, Закарпатті, які відзначалис високим художнім рівнем. Українські майстрині брали участь у всесвітніх виставках народного мистецтві їхні твори експортували.

На сучасному етапі розвитку мистецтвознавства важливим кроком є дослідження народного мистецтва національних меншин, яке належить поліетнічному суспільству України та її культурній спадщині, а також має суттєве значення для країн Єврорегіону (у даному випадку Угорщини).

У різноманітті видів декоративно-ужиткового мистецтва угорців Закарпаття XIX та першої чверті XX ст. художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Багатство спадщини вишуканих виробів, яку залишили після себе митці народної творчості, свідчить про велике значення їх у суспільстві, побуті та традиціях. В угорській вишивці яскраво відображені ознаки доби, панівні тенденції, тогочасна мода та мистецькі вподобання. Особливу роль вишивка відіграє на святкових і обрядових предметах. Вона була домінантним засобом у декоративному оформленні інтер'єру житла, важливим оздоблювальним елементом народного строю, церковних атрибутів, які виконували під час обрядів Святого причастя, вінчання та ін. Орнаменти її генетично пов'язані із символікою та світосприйняттям угорців і відображають її художньо-функціональні особливості.[Коприва,129]

На сьогодні фрагментарні відомості про вишивку угорців Закарпаття знаходимо в