Найдавнішим джерелом, де містяться відомості про одяг та вишивку угорських селян Закарпаття є стаття Міхая Ускої "Життя населення Затисся у Березькій жупі", яку опубліковано у 1845 р. в журналі "Резгі Оіуаііар". Крім традицій та побуту угорських селян Затисся автор описує і їхній одяг, оздоблення та вишивку, а також торкається окремих процесів, які вплинули на зміни традицій у народному мистецтві.[Копр,47] 2

До найвідоміших осередків Закарпаття, де розвивалося мистецтво угорської вишивки слід віднести колишню Березьку жупу, що дає підстави твердити про розвиток угорської вишивки у місцях найбільшої локалізації традиційної культури угорського населення, завдяки чому процеси збереження традиційних, технічних і художньо-стильових особливостей вишивки впливали на розвиток народних ремесел, зокрема мистецтва вишивки. Найдавніший взірець березької вишивки початку XIX ст. оздоблює скатертину реформаторської церкви с. Рівне (Мукачівський р-н). Традиційними для Закарпатських угорців є лінійно-силуетні орнаменти, які зустрічаються в народній, а також і дворянській вишивках.[Копр,50]

У процесі вдосконалення традиційних і виникненні нових типів вбрання угорців Закарпаття найцікавішим видом верхнього сукняного чоловічого одягу був сюр.

Сюр - давній тип верхнього одягу угорців Закарпаття, що має спільні риси із сусідніми лемківськими чугами, гуцульськими і буковинськими мантами. У межах цього виду одягу більшою мірою, ніж в інших прикладах, поєднались риси чисто побутового призначення і високохудожнього мистецтва оздоблення вишивкою і аплікацією. Оздоблення сюрів позначено різностильовими західноєвропейськими впливами у поєднанні із традиційним народним угорським мистецтвом і семантикою слов'яномовних та близько східних народів. В оздобленні сюрів не існувало обмежень, це спричинило появу різноманітних стилістичних напрямків, що чітко відображено у різноманітності форм орнаментальних композицій і яскравої кольорової гами вишивок. На відміну від початкового етапу оздоблення сюрів, що позначений чітким дотриманням точності виконання щодо вибраного взірця, у подальших прикладах стає відчутним прагнення до декоративності, введення окремих стилізованих елементів - все це підкреслює динамічність і різноманіття декору. Розмаїття декорування сюрів має прямий зв'язок із діяльністю професійних вишивальників, кожен із яких вносив індивідуальні, у композицію і колористику неповторні елементи у вироби, що загалом вплинуло на традицію художньо-стилістичних особливостей. [Коприва,51]

Вишивка жіночого верхнього хутряного одягу - бунди. Виготовлення бунд відноситься до останнього, завершального етапу кушнірства угорців. Мотиви вишивки цього одягу були зосереджені, головним чином, у різноманітних стилізованих формах рослинної орнаментики, відтвореної майстрами на основі трансформації елементів з навколишнього природного світу. Структурне розташування орнаменту на жіночих бундах було зумовлено чітким геометричним поділом на парну і непарну кількість площин. Поверхня бунди оздоблювалася, рослинними мотивами, серед яких найчастіше зустрічаються „очі пави". Вишивка наносилася за допомогою техніки гладь. Колористична гама оздоблення бунди набуває розвитку від стриманої, у межах червоного і зеленого кольорового насичення у другій половині XIX ст., що загалом характерно і для вишивки інших видів одягу. Композиційна структура розташування орнаментальних схем на жіночій бунді безпосередньо підпорядкована логічній структурі силуету і конструкції бунди.[Коприва,52]

Сакральна вишивка у реформаторських церквах Закарпаття виконана у різній технічній і стильовій манері зумовлено лояльністю реформаторської церкви, смаками замовників дворянського середовища і проникненням народного мистецтва.

Композиційні особливості розташування орнаментики на виробах позначено симетрією натуралістично трактованих мотивів, з метою наслідування кращих взірців західноєвропейських текстильних виробів епохи Ренесансу і Бароко. Орнамент розташовувався по периметру скатерті інколи поєднувався з цитатами із Біблії. Складні композиції і колористичні структури вишивок були позначені, як і в одязі та ужиткових виробах рослинними мотивами граната, ананаса, тюльпанів і зубчастих листків - зумовлених орнаментикою Сходу. З початку XIX ст. стилістика вишивок реформаторських церков Закарпаття наслідує впливу пізнього рококо і класицизму і позначена лінійно-силуетним орнаментом, основними принципами якого є - натуралізм, асиметрія та графічні інтерпретації рослинних мотивів, християнської символіки, - всі ці методи

були загальнопоширені у вишивці угорців. Вже на початку періоду Реформації, у зв'язку із забороною використання окремих зображень у протестантських церквах, у сакральній вишивці реформаторських церков відсутні антропоморфні мотиви. Поряд із суто народними вишивками у стилі „калоташ" в реформаторських церквах існують вишиті вироби виконані на дорожчих, важких тканинах, що пов'язане із проникненням нових модних тенденцій. Найпопулярнішими техніками, що використовувалися у подібних виробах визначено: гладь і накладання ниток у прикріп, що суттєво відрізняється від оздоблень інших типологічних груп, і пояснюється впливом модерну.[Копр,53]

Традиція та стилістичні особливості, регіональні взаємовпливи в інтер'єрній вишивці угорців Закарпаття . На формування народної інтер'єрної вишивки угорців Закарпаття впливала стилістика „панської вишивки" ренесансу, бароко, рококо, класицизму, романтизму, еклектики, національного романтизму, сецесії. Важливу роль у поширенні вишивки відігравала популяризація цього виду народного мистецтва наприкінці XIXст.

На основі аналізу історичних реалій, та художньої стилістики можна виділити вишивку з „лінійно-силуетним" орнаментом та „березьку", і вважати їх традиційними для народної вишивки угорців Закарпаття, в яких найчіткіше простежується семантика, своєрідна стилізація орнаменту і властива червоно-синя кольорова гама. Найчастіше закарпатські угорці використовували у вишивці мотиви рослинного орнаменту, які у XIX ст. відрізнялися геометризованістю форми мотивів, а у XX ст. натуралізмом. Суто геометричний орнамент був притаманний вишивці „калоташ". Копіювання взірців народної вишивки з інших регіонів Угорщини, зокрема Трансильванії, було негативним явищем, що вплинуло на формування нових, невластивих закарпатським угорцям, модних тенденцій кінця XIX - початку XX ст. Винятком є вишивка „калоташ", оскільки поширення її на Закарпатті у середині XIX ст. спонукало виникненню власних традицій у техніці виконання і художньому вирішенні. Проникнення на територію Закарпаття вишивки „матьо" на початку XX