Одними з перших досліджень у цьому напрямку стали праці першої чверті XX ст., зокрема цінні розвідки про іконостаси й церковне різьблення С. Таранущенка (1917), Я. Константиновича (1939), М. Драгана (опублікована 1970).

Цікавилися цією темою та освітили у своїх працях також сучасні вчені, зокрема М. Станкевич, Р. Одрехівський, М. Сирохман. У книзі М.Є.Станкевича “Українське художнє дерево” [61], діапазон вжитку дерева має об’ємне значення. Ретельно, крок за кроком простежується в ній спадкоємність народних мистецьких традицій, розшифровуються різні фази деревообробної галузі, висвітлюються багатогранні ділянки традиційно-побутової культури українці.

Історіографічний огляд українського художнього деревообробництва дає право констатувати, що основний масив праць, що стосуються різьблення як засобу орнаментування дерев’яних виробів та дуже важливі техніки формотворення, випали з поля зору дослідників. Відчутна і регіональна диспропорція.

Плід багаторічної праці - розкриває незнані, маловідомі сторінки розвитку художньої обробки дерева як однієї з надзвичайно важливих сфер духовної й матеріальної культури українців. Назагал наукових праць, присвячених церковному художньому різьбленню, в Україні дуже мало, а про різьблення на Закарпатті вони практично відсутні, що є проблемою як в історіографії українського мистецтва, так і в сучасному мистецтвознавстві.

У ХІХ столітті помітні відміни в художньому деревообробництві етнографічних груп: подолян, бойків, гуцулів, лемків та інших. Формуються школи, стають відомими родини й окремі майстри, насамперед ті, що беруть учать у місцевих етнографічних виставках-ярмарках і міжнародних виставках.

////////////

Величезний внесок у розвиток етнографії Закарпаття зробив угорський вчений Тиводар Легоцький. Крім історичних відомостей у його наукових творах містяться матеріали про легенди, перекази та описи видатних місць, що є важливим джерелом для визначення семантики окремих мотивів Закарпатського орнаменту.

///////////////////

Процеси, що вплинули на зміну стилістики, етнічні особливості народної угорської вишивки можна відстежити завдяки поодинокиметнографічних музеях і реформаторських церквах Закарпаття.

У своїх працях А.Т.Коприва [ ] зазначав, що попри історичну та культурну цінність, феномен вишивки угорців Закарпаття і досі не був досліджений як українськими, так і угорськими науковцями, хоча деякі етнографи частково торкалися цієї теми. В мистецтвознавчих працях другої половини XIX та початку XX ст. містяться незначні згадки про вишивку, але обсяг інформації настільки мізерний, що на основі цього матеріалу практично неможливо висвітлити художньо-стильові особливості, образну систему, традиції та характер цього виду народного мистецтва. Тому з'ясування ґенези та традиційних особливостей угорської вишивки, які формувалися на теренах багатонаціонального етнокультурного середовища Закарпаття, є одним із актуальних напрямів сучасного мистецтвознавства.

На сьогодні фрагментарні відомості про вишивку угорців Закарпаття знаходимо в етнографічних працях, присвячених угорській культурі.

Найдавнішим джерелом, де містяться відомості про одяг та вишивку угорських селян Закарпаття є стаття Міхая Ускої "Життя населення Затисся у Березькій жупі", яку опубліковано у 1845 р. в журналі "Резгі Оіуаііар". Крім традицій та побуту угорських селян Затисся автор описує і їхній одяг, оздоблення та вишивку, а також торкається окремих процесів, які вплинули на зміни традицій у народному мистецтві.

ПИСАНКА……………………..

У своїй книзі “Розповідь про кераміку”[29], Н.Крутенко говорить, про те, що глина формує навички майстра добре володіти матеріалом – “мислити пластичною мовою”, вона дарує відчуття радості від можливості самовираження, плекає художній смак, прищеплює віру у свої здібності й насолоду від творення краси. Красу народжує майстерність,а майстерність народжується працею. Глина має певний магнетизм - вона здавна вабила людину своєю властивістю змінюватися, перевтілюватися, вражаючи нас стилізованими формами та орнаментом.

РозділІІ. Стилізація як засіб художньо-образного осмислення

2.1. Стилізація як засіб створення художнього образу.

Протягом тисячоліть у декоративно-прикладному мистецтві відбувся процес освоєння щораз нових матеріалів, вдосконалювалися їхня техніка (інструменти, технологія виготовлення і т. ін.), збагачувалася система художніх засобів виразності, що вплинуло на формування естетичних засад, відкриття конкретних композиційних закономірностей.

Узагальнення та виділення композиційних законів, прийомів і засобів виразності (теоретичної системи) виявилось необхідним лише в нові часи з появою особистісної творчості професійних майстрів-художників, які протиставляли свою, індивідуальну творчість -колективній, своє мистецтво - канонічному, древньому, а також народному будь-яких регіонів.

У верхньому палеоліті (остання ступінь давньої кам'яної доби) людина навчилася обробляти найдоступніші природні матеріали: камінь, кістку, дерево, виготовляти необхідні вироби з глини (ліпну кераміку), плести і ткати. Долаючи опір матеріалу, набувала естетичного досвіду. Форма виготовлених знарядь стала пластичною реалізацією людської думки, ідеї, замислу, відповідала естетичному смакові, котрий лише формувався. Відчуттям правильної форми, пропорцій (співвідношення об'ємів), ритму, динаміки, симетрії, умовності позначені знаряддя праці, предмети побуту і культу, зокрема, «жезли», списометалки та інші предмети з кістки, оздоблені об'ємною фігуративною пластикою і ритованим орнаментом за принципом вільного заповнення поля.

Так, пласка, ланцеподібна кістка (печера Лалінд, департамент Дордонь, Франція) гравійована засічками, довгими, прямими лініями, що поєднані на основі правильного інтервалу повторення і ритму, є водночас зразком композиції стрічкової схеми. Ще виразніший ритм і динаміка виявлені у декорі палеолітичного знаряддя праці (печера Істюріц, департамент Нижні Піренеї, Франція) : геометричний орнамент у вигляді кружалець, спіралець, прямих і хвилястих ліній, гострих кутів складених один за одним, тощо. З цього ж погляду не менш цікаві браслети і фігурки пташок, виготовлені з ікла мамонта (Мезенська стоянка, Чернігівщина), ритовані зигзагоподібним та меандровим орнаментом. Археолог В.І. Бібіков, розглянувши побільшену структуру поперечного зрізу ікла мамонта, з'ясував, що вона дуже нагадує ритований зигзагоподібний мотив. Однак це не точна копія природного візерунку.

Мабуть, почуття ритму і динаміки, єдиної масштабної співрозмірності елементів