У цю епоху зародився прийом стилізації (спрощення, узагальнення) реальних форм. Первісний майстер, створюючи пластичні зображення риб, пташок, кінських голів, надавав їм «геометричних пластичних символів».[6, 125]

Однією з причин появи і значного поширення умовних, узагальнених зображень у палеоліті та в наступні епохи було зближення фігуративної й орнаментальної форм мистецтва. [А, 238]

Композиція у декоративно-прикладному мистецтві, з позицій сучасної філософії, «предмет будь-якої науки - це не особлива сфера явищ, а весь світ, який розглядають під певним кутом зору». Звідси предметом композиції декоративно-прикладного мистецтва буде весь світ художніх побутових речей, створених людиною безпосередньо в її трудовій діяльності, які розглядаються з погляду закономірностей, прийомів і засобів композиції.

Якщо композиція твору декоративно-прикладного мистецтва - це художньо-оптимальна структура, цілісність із закономірно поєднаними між собою елементами, які відбивають його матеріально-технологічні, функціональні та художні засади, то композиція у широкому значенні —це наука про систему закономірностей, прийомів і засобів творення декоративних та ужиткових цінностей.

Композиція декоративно-прикладного мистецтва покликана створювати в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного. Водночас вона сприяє логічно вмотивованому використанню відповідних законів об'ємного і площинного формотворення, допомагає авторам досягти в творах художньої довершеності.

Будь-яка творчість неможлива без відпрацьованих методів, окремі з них становлять логічну, наукову вивірену систему — методологію, котра формує теорію. Метод і методологія перебувають у постійному зв'язку як частина і ціле. Однак метод динамічніший, вишукує і здобуває нові знання, спрямовані на вдосконалення методології, тоді як методологія статична, повільно змінюється, намагаючись зберегти себе.

Методологія композиції спирається на засади методології естетики та загальної філософії. Вона послуговується власними принципами для виділення й обґрунтування законів композиції, прийомів, засобів тощо. До найважливіших методологічних принципів теорії композиції належать мімесіс ( наслідування, відтворення), символізм, стилізація структуралізм, функціоналізм та ін.

Мімесіс - основний принцип творчої діяльності Стародавнього і Античного світу, розроблений у всій повноті Арістотелем. «Мистецтво наслідує природу», - писав він, маючи на увазі образне відтворення природних речей і явищ у відповідності із законами того чи іншого виду мистецтва. Міметична концепція композиції творів декоративно-прикладного мистецтва застосовувалася у середні віки і в новий час, відома вона й сьогодні. Наприклад, наслідування в посуді об'ємних форм гарбуза, яйця, черепашки і т. ін., в орнаментиці - відтворення декоративних якостей багатьох квітів, листків і плодів, мармурового візерунку, ажурного мережива павутиння.[2, 235 ]

Стилізація - композиційний принцип, що полягає у навмисному наслідуванні творів декоративно-прикладного мистецтва попередніх епох, країн, стилів, напрямів, шкіл тощо.

Порівняно з підробкою, фальсифікацією творів давнини, стилізація не приховує своєї вторинної інтерпретації відповідних художніх ознак стилю. Вона може мати характер поверховий, частковий (з елементами «цитування» декору), або поглиблений, що проникає у структуру й архітектоніку форми та оздоблення виробу. Стилізація у декоративно-прикладному мистецтві відома з часів середньовіччя, однак найбільшого поширення набула в останні століття (неоготика, неокласицизм, неоромантизм та ін.). До різновиду сучасної стилізації фольклоризм - вільне наслідування художниками-професіоналами і самодіяльними майстрами традиційних творів народного мистецтва [2, 236]

Де б зараз не знаходили залишки давніх поселень, скрізь є твори мистецтва, або їх уламки, створені людиною для людини.

Археологічні відкриття є також доказом того, що нові різноманітні форми життя постійно вимагають створення нових форма предметів. Вічній потребі технічного удосконалення відповідають все нові і нові винаходи. І кожен з них - це не тільки технічна ідея. Кожен новий предмет повинен виявитися у конкретній формі, візуальний та матеріальній, яка реалізує найбільш повно думку винахідника. Сфера візуалізації нових ідей поширюється на будівництво, інструменти, машини, засоби транспорту, побутові речі тощо - на все народжене думкою та рукою людини. [ , ]

Ми живемо в світі форм, і хоча форму утилітарних речей не можна віднести до всіх основних форм, які спостерігає людина. Так, форму кола ми бачимо і на поверхні спокійної води, в яку кинули камінь, і в контурах сонця та повного місяця, і в зрізі поваленого дерева. Щоденно спостерігаємо в природі кулеподібні яблука, конусоподібні польові квіти. Найрізноманітніші геометричні форми знаходимо у кристалах. Усі, навіть найфантастичніші контури, лінії та елементи можна спостерігати в природі. Це стосується не тільки форми, а й інших якостей - кольору, фактури. Людина, яка сама є частиною цього світу, не здатна вийти за межі пластичних форм природного оточення. її уявлення спирається ніби на каталог, створений природою.[ , ]

Правильні геометричні фігури (пряма лінія, коло, квадрат, трикутник, шестигранник, куля, циліндр, конус та багато інших простих форм) завжди привертали увагу художників, які розглядали їх з естетичної точки зору, бо навіть найпростіші з них при повторенні та всіляких сполученнях дають художній ефект. Самі по собі геометричні фігури мають завершену формуй і робота з однією із них не є особливо складною. Проблеми починаються тоді, коли виникає потреба комбінування декількох різних або однакових форм таким чином, щоб отримати монолітне і гармонійне ціле. Тут і виникає проблема стилізації.

Таким чином, «стилізація»