Умовні, формальні композиції та стилізація розвивають як логічне, так і творче мислення, бо міркуючи, людина самостійно досягає нових для себе результатів. Творча уява породжує принципово нові ідеї, а мотиваційна ідея є організуючим чинником, перетворюючи хаотичні асоціації в осмислений пошук.

Вслід за авангардом модернізм будує свої художні пошуки і відкриття вже не на відновленні та поглибленні пластичних і колористичних систем та прийомів, створених робіт, в тій чи іншій мірі подібні зримому світу, як було те у всі попередні віки. [Герман, 9]

У майбутнього художника повинна розкритись одна з найважливіших здатностей — здатність творити. Крім теоретичного пізнання досвіду попередників, основним у розвитку творчості є розвинута уява - найвища форма образного мислення. Людську активність у сприйнятті навколишнього світу забезпечує фантазія - «продуктивна уява».

Саме тому процес творчості -- містить завдання, що ґрунтуються не на роботі з натурним матеріалом, а на пам'яті та уявленнях, які формуються при взаємодії ідеї об'єкта і композиційних засобів її втілення. На цій основі поступово ніби матеріалізується, проявляється художній образ.

2.1. Стилізація як засіб створення художнього образу.

Пошук образу підказує те чи інше рішення. Митець може змінювати предмет в будь-якій степені, віддаленість від натури бува дуже значною . Квітку, листок, гілку можна трактувати майже як геометричні форми або зберегти природні плавні обриси, також реальну форму можна перетворити на абстрактну. У мистецтвознавстві поняття «образ» вживається в багатьох значеннях. Образ постає і як конкретна дійова особа твору, і як спосіб чи засіб художнього виразу. В загальному розумінні поняття образу включає характеристику творчого мислення митця, створений результат цього мислення, втілений у конкретному художньому творі, а також сприйняття цілого твору глядачем, читачем, слухачем тощо. В чому ж відмінність цього поняття від понять наукових?

У наукових поняттях визначається загальне, закономірне в абстрактному вигляді. Натомість, художній образ розкриває реальне явище через конкретне, особливе, індивідуально-неповторне. Для митця практично не існувало «явища взагалі». У своїй творчості він вибудовує одиничний, конкретно-чуттєвий образ, який безпосередньо впливає на людські почуття і є результатом так само чуттєвого відображення дійсності (об'єктивної чи суб'єктивної) різними засобами мистецтва. [270, 293]

Природі мистецтва, як і природі художнього образу притаманні такі риси, як подібність, умовність, уява і фантазія. У процесі творення художнього образу бере участь і асоціативна здатність людського мислення, коли на підставі одних уявлень виникають інші, що породжує неоднозначність різних образів.

Ще однією особливістю художнього образу є його індивідуальна визначеність і неповторність. Глибина ж ї багатство художнього образу значною мірою залежить від об'єктивних умов творчості митця, тобто і від ступеня історичного розвитку, і від соціальних умов, і т. ін. Не менш важливими є й суб'єктивні його якості (розумові здібності, талант, розвиненість чуттєво-образного бачення світу).

У різних видах мистецтва художній образ одержує втілення по-різному. Це залежить і від того, в який матеріал втілюється образ (полотно, папір, камінь) і від способу вираження, і від художньої форми (матеріальна форма, слово, музика). Велике значення тут мають почуття, емоції, переживання автора. Порівняно з наукою емоційність є специфічною особливістю мистецтва. Адже сприйняття твору мистецтва є процесом усвідомлення-переживання, співпереживання, коли глядач, читач тощо стає на рівень творця-художника, «розшифровуючи», «домислюючи», «дописуючи» той чи інший твір. Цей процес образного співтворення складає необхідну умову існування змісту, сенсу образного пізнання світу.

Відтак, образне пізнання світу є синтетичною єдністю думок і емоцій, раціонального і чуттєвого, загального і окремого, об'єктивного й суб'єктивного, образного й виразного. Специфічність цього синтезу зумовлена особистістю автора, жанром і видом мистецтва, соціальним середовищем, культурним досвідом народу, соціальною традицією тощо.[270, 295 особа і ]

Загальновідомо, що природа великий учитель, а художник - учень природи. Та чи повинен митець брати все готове від природи і копіювати її, чи він повинен досліджувати композиційні правила природи, закони формоутворення, узагальнення.

2.2. Художні закономірності процесу стилізації.

Творчість, спрямована на створення форми припускає уміння поєднувати й розділяти з такою ж досконалістю, як це робить природа.

Уява є невід'ємним перехідним етапом від безпосереднього конкретного відображення реального світу в формі відчуття і сприймання. Пізнання від конкретного образу переходить до узагальненого уявлення. [2, 3]

На перших етапах ескізування автор подумки складає уяву про майбутню стилізацію, яка є художнім задумом, тобто її прообразом. Робота над стилізацією проходить стадії визрівання, уточнення, фіксації у матеріалі, розвивається у конкуруючому порівнянні з іншими варіантами і в закінченому вигляді постає як авторське трактування художньо-образного рішення теми. Творча стилізація завжди несе на собі відбиток творчої індивідуальності автора. Його емоційний настрій, ставлення до теми, особисті здібності допомагають знайти необхідний ступінь відповідності форми і змісту, міру співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, раціонального і емоційного витоків.

Необхідно досягти якомога більше самостійних рішень, які обумовлені індивідуальними здібностями, ступенем розвитку уяви та інтуїції, нешаблонністю мислення, кмітливістю. Завдання передбачають виявлення творчої індивідуальності автора. У процесі роботи над завданням набуваються такі навички та вміння:—

оперування