Для підсилення виразності образу можна гіперболізувати те, що активно виділила природа. Наприклад для хижих птахів особливістю являється дзьоб, значить, його можна зобразити збільшеним, ніж він є насправді.

2.3. Стилізація в історії декоративно-прикладного мистецтва

Людина живе в оточенні краси і різнобарвності, витонченості форм природи, уміє бачити красу в навколишньому світі і сама творить предмети краси. Мистецтво творити оздоблювати ужиткові вироби з'явилося і удосконалювалося з часу появи людства на землі Уміння прикрашати своє оточення розвивалося у взаємозв'язку з потребами людини: створити житло своє естетичнішим, оздобити посуд, одяг, різні побутові речі. Це мистецтво поступово набувало своїх регіональний особливостей, входило в національну культуру, звичаї народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище створене людиною, втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і доброти його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева глини каменю і творами-предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Якщо народний майстер свідомо і цілеспрямовано посилює художню виразність форми конструкції і цілісності орнаментальних структур, то такий виріб сприймається емоційно-чуттєво стає не лише предметом, а твором мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види -кераміка, обробка кістки і каменю, вироби з бісеру, витинанки з паперу- їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини XIX ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово «ремісник» за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчому підходу до праці. Зрозуміло, що й художнє ремесло донедавна вважалося роботою нижчого ґатунку порівняно з «класичними» видами мистецтва. Отож Г. Гегель у «Системі окремих мистецтв» хоч і розпочинає лекції з архітектури, однак серед високих мистецтв не знаходив місця для декоративно-прикладного. Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогодні вільно користуємося, утвердився лише у 70-х роках цього століття. Раніше у вітчизняній і зарубіжній літературі вживалися поняття: « прикладне мистецтво», «декоративне мистецтво», «функціональне мистецтво», «виробниче мистецтво» та ін. З другої половини XIX ст.. етнографи, історики мистецтва та мистецтвознавці все більшого значення

надають вивченню народних художніх промислів і професійних ремесел, складовим галузям декоративно-прикладного мистецтва. У центрі уваги стають проблеми специфіки і морфологічної класифікації декоративно-прикладного мистецтва. У 1860 р. німецький архітектор і теоретик мистецтв Г. Темпер запропонував поділити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічними властивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м'які, пластичні (легко моделюють форму і добре

зберігають її); гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідси він вивів чотири види декоративно-прикладного мистецтва: текстильний, керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав на увазі художню обробку дерева, а під стереотомічним - каменю.

Твори декоративного мистецтва - не мертві символи, а живі записи людських справ, прагнень, почуттів, задумів. Вони відображають стиль епохи . [Борев,

За своїм змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно розвивається на грунті всезагального народного досвіду, в постійних процесах взаємовпливів, взаємозв’язків між сусідніми народами. За своєю природою народне мистецтво глибоко правдиве. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Сьогодні декоративне мистецтво – складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багато змістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємоз’язки і суттєві розбіжності. Народне декоривно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв’язки з історичних минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Професійне декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. Їх готують середні і вищі навчальні художні заклади України, університети тощо. У справі піднесення рівня художньої освіти на Україні важливу роль відіграють Київський художній інститут, Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, львівське училище ім. І. Труша, Харківський художньо-промисловий інститут, Український художньо-промисловий інститут, Український поліграфічний інститут (м. Львів), Київський філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту художнього конструювання у Харкові, ряд середніх спеціальних навчальних закладів. Вони готують художників-професіоналів різної спеціалізації. [2, 23]

З давніх-давен Мукачівщина славилася своїми високохудожніми виробами. На сьогоднішній день центрами ткацтва є с. Ракошино, Руське, обробки дерева - селище Чинадійово, вишивки - всі села району, гончарства - с. Ключарки. Іванівні, лозоплетіння — с.Чомонин. Село Чомонин є осередком обробки обгорток качанів кукурудзи, з яких виготовляють кошики, вази, тощо. З метою навчання підростаючого покоління і передачі у спадок культурних здобутків і народних традицій краю створено дитячі центри образотворчого мистецтва. Це школи мистецтв в селищі Чинадійово, селах Великі Лучки, Ракошино, Дерцен. В Мукачеві створено дитячу художню школу їм.. Мункачі та художню гімназію з віділленням скульптури, образотворчого мистецтва тощо.

МОДЕРН

Модерн, що поклав початок цьому процесові, був реалістичним стилем, котрий знову привернув увагу художників до сили впливу цілісної живописно-пластичної структури твору. Його