то Брім зосередив сили досягненні гітарою нового професійного рівня. Саме Брім зробив порив в підході до запису гітарної музики, демонструючи новий рівень тематичних програм і якості студійної роботи. Важлива його роль в створенні сучасного гітарного репертуару – Двох сонат Х. Хенце під загальною назвою “Королівська зимова музика”, “П’яти багателей” У. Уолтона, “Ноктюрналя” Б. Бріттена та.
Нове покоління віртуозів-гітаристів 80-90-х років довело техніку гри до раніше недосяжного рівня. Лідируюче місце займає італійська школа (К. Маркіоне, А. Дезидеріо, Ф. Платіно). В Америці – це М.Барруеко і брати Ассад, в Німеччині – Т. Хопшток, в Англії – Д. Рассел. В основі творчості композиторів нового покоління лежить нове розуміння синтезу (епох, стилів, напрямків, культур, світосприйняття), що являється загальним як для гітарної, так і академічної музики в цілому. Серед таких творів слід згадати Подвійний концерт для гітари і сітара К. Домініконі, Концерт для гітари з оркестром “Метіс” Е. Діенса.
Зі всіх композиторів другої половини ХХ ст. особливе значення має постать Л. Брауера. На сьогоднішній день його творчість представляється кульмінаційною точкою у розвитку американської національної школи: американська гітара остаточно вийшла за рамки фольклорного інструменту і здобула статус повноцінного академічного інструменту.[Михайленко, Фан динь Тан]
Таким чином, на протязі ХХ ст. гітарне мистецтво розвивалось великими кроками: від недуже популярного, забутого салонного інструменту на початку ХХ ст. до найбільш популярного сучасного інструменту, існуючого в багатьох різновидах – класична гітара, гітара фламенко, гавайська, російська, багато численні різновиди електрогітар, без яких неможливо уявити сучасну музичну культуру. Гітара є і в популярній музиці, і в рок-, і в джазі, і в фольклорній музиці. ХХ ст. принесло гітарі настільки значні, насправді революційні зміни, що стало століттям чергового відродження, розквіту гітарного мистецтва, піднесення його на недосяжну до цього часу висоту і що найголовніше це сходження продовжується.
В завершення прииведемо цитату Ю. Холопова: «Сравним ситуации музыки начала ХХ века и его конца, мы видим резкий перепад естетических установок, слушательских навыков, представлений о музыкальной красоте и музыкальных ценностях. Представим себе даже самых больших и продвинутых в своем деле музыкантов начала века на сегодняшнем концерте Новой музыки. Скажем, Римского-Корсакова, слушающего оперу “Пена дней” Денисова, или Верди на спектакле «Нетерпимость» – оперы Ноно. Музыканты, которые могут примерно однаково воспринимать старую музыку – Моцарта, Глинку, Шопена, непримиримо резко разойдутся в слышании и оценке музыки современной. Здесь-то и коренится проблема: в ХХ веке произошла смена естетических парадигм, сопряженных с Новой и Новейшей музыкой. При первом знакомстве с Новой музыкой она казалась непонятным набором звуков, Хаусом их сочетаний и бессмыслицей, абсудом их последования. Музыкальной красоты не просто не было слышно – было слышно, что ее нет. Возникало резко выраженное неприятие, отторжение, даже протест: “Да такую музыку нам дома кошки могут показывать!” – были возгласы на одном из концертов Прокофьева в 10-е годы. С точки зрения традиционной парадигмы, представлявшейся абсолютной, – “это не музыка”, “сумбур вместо музыки”».[Холопов Ю. ст.]
На сьогоднішній день популярність гітарного мистецтва серед молоді і учнів музичних шкіл, училищ і вузах підтверджує той факт, що не дивлячись на колосальний розквіт гітарного мистецтва в ХХ ст., вона продовжує розвиватися.