Формуючи мовленєву культуру, риторика створювала не лише образ мовлення, але й образ самої людини, стиль її життя та поведінки. Через риторику у свідомість учнів вводилось уявлення про те, що і як треба говорити, діяти у різних життєвих ситуаціях.

Готуючи виставу, виконавців навчали не лише голосно та виразно виголошувати промови, але й поводити себе зі всіми «правниками мистецтва». Виконавців навчали красиво рухатись на сцені. Сценічні норми і правила відтворювали взірець поведінки виховної людини. Дуже багато уваги приділялося положенню рук, пальців. Жести завжди мали велике значення під час спілкування, адже мова жестів вимовлює внутрішні, підсвідомі, а отже, більш правдиві потреби й бажання людини, розвиває її справжню сутність.

Загалом, усі професори і викладачі академії надавали вирішального значення театральному методу у формуванні поглядів та поведінки людини, як результату поєднання навичок, інтелекту і розумної волі.

Так, Феофан Прокопович оволодіння красномовством вважав одним з головних шкільних завдань. До театральних видовищ з декламацією (художнім читанням) та діалогами залучалися усі учні: від полоцьких «отроків» до московських царевичів.