Р Е Ф Е Р А Т

Музика у народних новорічних видовищах

П л а н

Фольклор – це усна народна творчість.

Походження і розвиток новорічних святкувань.

Новий рік у слов’ян.

Тематика новорічних пісень.

Виконання колядок та щедрівок.

Різновиди зимових обрядових пісень.

Народний театр. Вертеп. “Коза”. “Маланка”.

Значення музики у народних новорічних видовищах.

Народна музична творчість – це традиційна і сучасна творчість усної традиції. Вживається також й інший термін – фольклор. В перекладі з англійської мови він означає: “Народна мудрість, народне знання”.

Наука, яка вивчає народну музичну творчість, називається фольклористикою. Фольклор охоплює: поетичну, музичну, хореографічну, драматичну творчість народу. Музичний фольклор вивчає народну музику, причому не тільки музичні зразки, але й музичний побут, в його історичному розвитку. Це, власне, і зближує фольклор з етнографією, яка вивчає матеріальну культуру, розселення і культурно-побутові взаємини народів.

Для виникнення обрядів і пісень, приурочених до зустрічі Нового року, потрібно було поєднання принаймні трьох умов: усвідомлення сезонної циклічності в природі, поява літочислення і суспільна необхідність у новорічних святах. Зміну пір року люди помітили давно. Спершу усвідомлювалися два сезони – теплий і холодний. Якийсь час розрізняли три сезони: холодний, перехідний весняний і літній. Наступний крок було зроблено на рубежі ІІІ-ІV тисячоліть до н.е., коли люди настільки вивчили небо, що змогли встановити існування чотирьох сонячних фаз – два рівнодення і два сонцестояння. Тоді саме і закладено початок астрономічного календаря, а разом з тим – початок новорічної обрядовості.

Новий рік у слов’ян, за деякими припущеннями, починається із весняного рівнодення: пробудження природи означало початок нового господарчого і календарного циклу. Відгомін весняної новорічної обрядовості зустрічається у фольклорі багатьох народів. У білорусів та українців – це весняна тематика багатьох колядок і щедрівок, у росіян – знамените свято маслянці.

Під тиском християнства язичницькі новорічні обряди і пісні пересунулися з весни на період з 24 грудня по 1 січня (старого стилю). В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під Новий рік. Колядка, як припускають, - походить від назви Нового року у Візантії! (від назви місяців).

Серед усіх слов'янських народів новорічна пісенність найбільше роз-винена в українців. Менше пісень в Білорусії і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як овсени, виноградья.).

У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи образів: землеробство і сім'я. Новорічні обряди здавна наповнювалися турботою про долю майбутнього врожаю. Не тільки співали «В полі, полі плужок ходить», але, наприклад, парубки, що водили «Маланку» у Подністров'ї, вносили з собою до хати плуг або чепіги і робили вигляд, що орють.

Відголоски віри у чудесну силу слова (вербальна магія) знаходяться у структурі пісень: більшість з них двочастинні – складаються із за-співу і приспіву. Саме у приспіві лунають часто формули побажань та звертань на зразок: «Щедрий вечір», «Добрим людям на здоров'я!», «Святий вечір!». А у звертанні «Ой дай боже!» простежується спадко-ємність від язичництва, коли подібне звертання звучало «Ой Даждь-боже!» - тобто, звеличувався язичницький бог сонця, в ім'я якого па-лали ритуальні вогні в дні весняного рівнодення.

Пісні сповнені побажаннями прибутку в господарстві, особливо ху-доби: «Там овечки покотились, а ягнички народились». Практичногосподарськими міркуваннями селянина пояснюється зближення землероб-ських і сімейних мотивів: добробут залежить не тільки від матеріаль-них статків, але від щасливої і великої родини. Через це родинні і шлюбні побажання постійно лунають в колядках та щедрівках:

Що в нашого панотця

Золотії ворітця,

А за тими ворітьми

Стоять стовпи золоті,

А за тими стовпами

Стоять столи заслані,

А за тими столами

Сидить батько з синами.

Сидить батько з синами,

Пише лист перами.

Що на небі молодик -

Да то сам чоловік,

Що на небі зоря -

Да то його жона,

Що на небі зірочки -

Да то його діточки.

Внаслідок того, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, їх можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.

В колядках господареві основні мотиви – аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров'я, його родині – щас-тя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина – з сонцем або зо-рею, діти – зіроньками; або дружина – з калиною, діти – з квітами, сам господар – з виноградом. Внаслідок переліку складу родини вини-кають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами (див. вище текст «Що в нашого панотця»).

У піснях господині вона вславлюється як дружина, мати, хазяйка. В окремих випадках жіноча привабливість підкреслюється тонкими гумористичними засобами:

А в дядька Тимка гарна жона:

По двору ходить, як місяць сходить,

У хату ввійшла, як зоря зійшла,

За стіл сідає, як золото сяє.

Не садіть, дядьку, жінки коло віконця,

Коло віконця, коло дірочки,

Бо вкрадуть дядину замість дівочки.

Парубок зображується майбутнім господарем, звитяжним лицарем. Нерідко зображення військових доблестей поєднується із тематикою кохання.

Дівчина оспівується у трьох ракурсах: її краса та вбрання (вона рівна королівні), її вправність у господарстві (вона вміє і шити, і пряс-ти, і куховарити), і, нарешті, вона величається як майбутня наречена, їй зичать щасливого кохання, весілля. Причому це може робитися не прямо, а через показ весільної атрибутики:

Що у полі, полі стояла береза.

Щедрий вечір, добрий вечір

Добрим людям на здоров'я!

А на тій березі золотая корка,

А з тії корки – золотая чашка,

А із останків – золотая чарка,

А із обрізків – золотий перстеник.

По традиції зберігаються художні образи, які колись були