школи монументально-декоративного мистецтва завдяки цій рогатинській пам’ятці ХVІІ ст. Архангел Михаїл з Рогатина – самобутнє явище в історії українського малярства. Цікаво те, що юний усміхнений Архангел мало нагадує своїх войовничих аналогів. У легкому поступі юнака у яскраво-червоному плащі відчувається тріумф переможця. Парадний обладунок і ритуально піднесений догори меч підкреслюють мирний характер ангела. Сяйво позолоченого візерунчастого тла ікони посилює мажорне звучання колориту, з квітучим обличчям архангела та його довгими легкими крилами ледь-ледь прописаними. Образ Архангела Михаїла в Рогатинському іконостасі символізує життєрадісний дух молодої нації, її гідність, пробуджену національно-визвольним рухом того часу. Слід зазначити також, що в даній іконі найвідчутніше проявилися барокові риси, виражені в динамічному русі Архангела, в прагненні до асиметрії при побудові композиції.
В ХVІІ ст. на західних землях України існували різні малярські осередки, що згодом стали помітними центрами художньої культури. Одним з таких, наприклад, було містечко Судова Вишня, де працювало і звідки походить багато митців, котрі виробили свої прийоми малярського письма. Мабуть, найвідомішими представниками цього осередку є Яцько з Вишні та Ілля Бродлакович, який працював і на Закарпатті, «Архангел Михаїл» та «Архістратиг Михаїл», які знаходяться в Закрпатському художньому музеї. Цікавою є робота Бродлаковича – Вишенського з динамічною постаттю архангела з розкішними крилами, у легкому панцері й складками спадаючого за плечима яскраво-червоного плаща, з піднятим мечем у правій руці і піхвою від нього у лівій – та окреслено образ цього небесного воїна згідно з давніми традиціями; саме таку енергійну поставу має він в українських іконах середини - другої половини ХVІІ ст. Зовсім відмінний характер має ікона цього ж автора «Собор Архангела Михаїла» (зберігається в музейній колекції Ужгорода), відзначений м’якістю й ліричністю. До речі, Церквою прийнято святкувати й вшановувати в один день не тільки св. Михаїла, а й усіх безтілесних Сил, тому й прийнято це свято «Собор Архангела Михаїла», яке було встановлене ще в ІV-му столітті. Таким чином сформувався ще один іконографічний тип – зображення ікон «Собор Архенгела Михаїла», де Св. Архистратиг зображується разом зі всіма іншими ангелами й архангелами (їх є крім Михаїла ще троє: Уриїл, Гавриїл та Рафаїл).
Окрім широкого застосування зображень Архангел Михаїл на дияконських дверях та на іконостасі (у разі якщо храм посвячений Михаїлу – його звично зображують в правому крайньому крилі, як храмову ікону), це зображення також зустрічаємо і на процесійних іконах. Досить цікавою є лицева сторона процесійної ікони з с. Лішня ХVІІ ст. котра має зображення Архангела Михаїла в обладунках і розвіяному плащі жовтогарячого кольору, що зав’язаний вузлом на лівому плечі. Постать фронтальна, обличчя ледь повернуте ліворуч, права рука піднята з мечем, а ліва тримає ланцюг, яким обплутано диявола.
З появою книжкової графіки з розвитком різноманітних оформлень книг з’явилися також чудові зразки розробки образу арх. Михаїла в оздобах «Євангелія учительного», «Ключі Розуміння», «Акафістах», «Мінеї празничній» та ін.
Інший, цікавий іконографічний тип зображення св. Михаїла, поширений в книжковій графіці – це зображення «Спаса Нерукотворного», котре нерідко доповнювалося фігурами архангелів або Уриїла та Рафаїла, або ж Михаїла та Гавриїла. Така іконографічна інтерпретація образу Спаса Нерукотворного у заставці «Часослову» ХVІІ ст., «Мінеї празничної» - виконана тодішніми майстрами Іллею та пізніше Никодимом Зубрицьким. Слід зазначити, що такий композиційний уклад був характерний пізніше не тільки для книжкової ілюстрації, а починаючи з ХIV і до ХVІІІ ст. був поширений в іконописі Західної України.
Отже, бачимо, що з часом іконографічні типи кількісно збільшувалися, а іконографічні схеми зображень Архангела Михаїла в деякій мірі видозмінювалися, і зрозуміло, що ці особливості яскравіше виступають у творах художників кінця ХVІІ ст., тим паче у провідних майстрів, таких як Іван Руткович – представник жовківського осередку, з його славнозвісним Жовківським іконостасом для церкви Собору Пресвятої Богородиці. Де образне багатство його персонажів включає в себе і граціозно-вишуканий характер архангела Михаїла, на дияконських дверях. Тут Михаїл зображений в військовому шоломі з червоними й сірими перами, з вишуканим оздобленим панцирем. На грудях в Архангела у восьмикутному Хресті зображення Христа. В лівій руці Він тримає терези, в яких зважує добрі й погані вчинки людей (в одному важелі зображений християнин з Хрестом, а в іншому – чорт, який символізує його гріхи, при чому добрі вчинки переважать), напевно, тому Михаїл має спокійне обличчя. В правій руці він тримає меч, котрий піднятий вверх. Через плече перекинутий червоний шарф, а за спиною довгі крила. Архангел зображений в повний зріст, на золоченому фоні, а під ногами в Нього біла хмара.
З Жовквою пов’язаний початок життєвого шляху ще одного видатного українського художника – Йова Кондзелявича, автор уславленого Богородчанського іконостаса.
Варто звернути увагу на живопис дияконських дверей – (в них образи архангелів Михаїла та Гавриїла, передані в ситуаційних, сповнених захоплюючої видовищності сценах), отже в дусі бароко, з використанням готових гравюрних зразків (в Архангелі Михаїлі вільно використано твір Гвідь Рені). Вони були створені для іконостасу для Скиту Манявського (зберігається в Національному музеї у Львові).
Висновок .
Впродовж століть українські малярі, спираючись на традиції мистецтва Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, виробили свою систему інтерпретації традиційних іконографічних канонів. Кожен з художників-іконописців старався зобразити Архангела Михаїла дотримуючись цих схем і канонів, але поряд з цим вносили дещо від себе (що і стало характерною ознакою кожного з періодів українського ікономалярства). В українському малярстві