Пейзажний жанр У творчості закарпатських Художників ХІХ – ХХ ст.

Вступ

І Історіографія, методика та джерела дослідження.

ІІ Жанрові особливості українського образотворчого мистецтва кін. ХІХ – ХХ ст.

2.1. Загальна характеристика мистецтва кін. ХІХ поч. ХХ ст.

2.2. Особливості розвитку жанрів українського малярства ХХ ст.

2.3. Розвиток пейзажного жанру кін ХІХ – ХХ ст.

ІІІ Особливості пейзажного жанру митців Закарпаття кін. ХІХ – ХХ ст.

3.1. Образотворче мистецтво Закарпаття кін ХІХ – ХХ ст.

3.2. Емоційні та філософські аспекти пейзажного жанру.

Висновок

Загалом, розвиток українського живопису на зламі ХІХ – ХХ століття відбувався в дуже складних історичних обставинах, зрештою, як і вся українська національна культура тієї доби.

Територія України не становила собою єдиного державного об’єднання. Вона продовжувала залишатися поділеною несправедливими кордонами на східну і західну частини, внаслідок чого соціально-економічний і культурний розвиток у кожній із них відбувався по різному, і мав свої специфічні особливості.

Закарпаття на той час було фактично окраїнною провінцією Австро-Угорщини, майже на правах напівколонії.

Але не зважаючи на вкрай несприятливі умови, викликані жорстким переслідуванням української культури збоку російського царизму на Сході і австро-угорської цісарської влади на Заході (Галичина і Буковина також була під гнітом Австро-Угорщини), в цю добу все ж таки інтенсивно розвиваються найважливіші галузі культури: наука, журналістика, художня література, музика, театр, образотворче мистецтво. Зокрема розвивався живопис, котрий спирався передовсім на багаті й міцні національні художні традиції, і, зокрема, на народне мистецтво та мистецьку спадщину Т.Г. Шевченка.

Як і все українське мистецтво ост. третини ХІХ – ХХ ст., український живопис розвивався в гострій ідейно-естетичній боротьбі з утвердженням реалістичного напрямку. Помітною стає тенденція до пошуків єдиного «великого стилю», до монументалізації, філософського поглиблення, емоційності й поетизації образів. [5;18]

На Наддніпрянщині реалістична школа живопису утвердилася уже в сер. ХІХ ст. (основоположником її справедливо вважається Т.Г. Шевченко), в Галичині ж – перші реалістичні твори з’явилися лише 80 – 90-х рр. ХІХ ст., а на Закарпатті й того пізніше. На відміну від східноукраїнських художників, які професійну освіту здобували, як правило, у вищих художніх закладах Росії, головним чином, у Петербурзькій Академії мистецтв, західноукраїнські митці майже всі були вихованцями європейських художніх академій, зокрема, Віденської, Мюнхенської та Краківської. Звідси їхні тісні зв’язки з мистецтвом країн Центральної Європи.

На початку ХХ ст. і до середини 20-х рр. на Закарпатті не було ні художніх шкіл, ні музеїв, ні виставок. Художники – уродженці Закарпаття – змушені були працювати за межами рідного краю, а то й за кордоном, як, наприклад, Г. Рошкевич (працював в Угорщині). В цей час жив і працював тут лише один Ю. Віраг – вихованець Мюнхенської художньої академії та Паризької студії Р. Жульєна. [3;15]

Але уже в 1921 році з ініціативи Й. Бокшая (котрий у 1918 р. повернувся з російського полону, й закінчив напередодні війни Будапештську академію мистецтв) та А. Ерделі (котрий, як і Бокшай, вчився в Будапешті, а пізніше в Мюнхені), в Береговому (Закарпаття) і в Кошицях (Східна Словаччина) демонструвалася виставка закарпатських і кошицьких художників.

В середині 20-х рр. Бокшай та Ерделі приступають до організації приватної студії. В 1927 році «ужгородська» Публічна школа малювання прийняла першу групу молоді, серед якої швидко виділились такі талановиті живописці, як А. Коцка, З. Шолтес, Е. Контратович, та ін.

У 1931 р. за ініціативою Бокшая та Ерделі створюється Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі. Виставки Товариства користувалися успіхом не лише на Закарпатті, а й поза його межами – у Празі, Братіславі, Кошицях.

Економічна криза 1929 – 1933 – голод, злидні, безробіття, - не минула й Закарпаття. Але ці роки позначені великим піднесенням революційного руху закарпатців, що сприяло згуртуванню закарпатської творчої інтелігенції.

Мистецтво тих років становило досить строкату картину. З одного боку посилився вплив різних формалістичних течій – експресіонізму, символізму, сюрреалізму, а з другого зростав і міцнів передовий напрям, що спирався на принципи народності, реалізму і національної самобутності. У 30-ті рр. остаточно сформувалася закарпатська школа живопису. Уже сам факт її створення в час, коли народ терпів соціальне й національне гноблення, є творчим, громадським і патріотичним подвигом кращих митців Закарпаття. Вони створили мистецтво справді національне, реалістичне, близьке народу, котре відображає життя людей та природу цього прекрасного краю. Перші ранні твори Й. Бокшая побутового та пейзажного жанру виявляють в автора риси художника-реаліста («Зима», «Перший сніг» (1927 – пастель). Пізніше йшов етап у більшій цілеспрямованості його пошуків, прагненню до широких ідейних узагальнень, до створення цілісного художнього образу своєї батьківщини. В нових картинах відчуваються роздуми художника про долю гнобленого народу.

У творчості Бокшая й інших митців пейзаж стає великою патріотичною темою, яка відкриває широкі можливості для передачі палкої любові до своєї землі й працьовитих земляків. Кращими пейзажами Бокшая того часу є «Ужгородський замок», «Майдан», «Село», «Біля потоку», «Зимовий танок».

Великий талант у поєднані зі вдумливим серйозним підходом до своєї праці забезпечили вийняткову своєрідність, яскравість пейзажним творам Й. Бокшая. Дивлячись на твори автора виникає ілюзія, ніби перед нами реальний краєвид .що диве, дихає, шепоче до нас. Витонченість колориту, висока техніка виконання робить твори митця яскравим явищем у всьому українському пейзажному живописі. [2;9]

Не менш плідним був шлях А. Ерделі, який постійно збуджував інтерес серед закарпатських митців до всього нового, до руху вперед. Подорожуючи протягом кількох років у