Духовним підґрунтям повоєнної літератури стала світо-глядна криза, спричинена Другою світовою війною. Адже те, що відбувалося за колючим дротом концтаборів і на полях битв, завдало удару гуманістичним засадам усієї західної куль-тури (насамперед – її аксіоматичним постулатам, згідно з яки-ми людина була «мірою усіх речей» та «вінцем творіння Всесвіту»). У кривавому хаосі Другої світової війни були зруй-новані віра у безмежні можливості Людини, у Розум, Красу, Справедливість, Науку, Прогрес та інші ідеали, на яких трима-лася система цінностей західної цивілізації. Втім, перші ж по-воєнні роки, які ознаменувалися вибухом атомних бомб у двох японських містах та початком «холодної війни» між капіталістичним Заходом і соціалістичним Сходом, показали, що людство так і не осягнуло справжні масштаби нещодавньої катастрофи.
Екзистенціалізм у повоєнній літературі Європи. Альбер Камю якось зазначив: «Коли бажаєш стати філософом – пиши романи». Він же зауважив, що роман – «це ніщо інше, як філософія, втілена в образи». Ці думки Камю поділяли письменники, які вступили до великої літератури після закінчення Другої світової війни і намагалися відобразити силою слова свої філо-софські роздуми. Особливо це стосується тих, хто був прихильником популярної в Європі філософії існуван-ня – екзистенціалізму. Одначе екзистенціалізм письменники повоєнної доби розуміли не як «ортодоксаль-не» вчення, не як філософську доктрину, а як пошире-ний умонастрій, якому притаманні спільні світоглядні мотиви. Так, англійський прозаїк Джон Фаулз влучно відзначив, що ставиться до екзистенціалізму як до «на-бору інструментів, якими кожний майструє по-своєму». По-своєму «майстрували» французи Андре Жід і Жан Ануй, англійці Вільям Голдінг і Айріс Мердок, німці Ганс Ерік Носсак і Гюнтер Грасс, америка-нець Норман Мейлер і японець Кобо Абе...
Відлуння екзистенціалістських настроїв звучить у повісті-притчі Вільяма Холдінга ( 1911-1993) «Володар мух» (1954). Твір був однією з перших спроб філо-софського осмислення світової війни. Будучи її учасником, Голдінг переконався в тому, що в людині «біль-ше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів, – ось головний урок, що принесла війна моєму поколінню». У «Володарі мух» пись-менник наголошував на тому, що те зло, яке зароди-лось у вигляді фашизму, може прокинутися знов. За його словами, «те, що творили нацисти, вони творили тому, що якісь певні, закладені в них можливості, нахи-ли, вади... виявилися вивільненими». Війна змусила письменника інакше поглянути на людину, перетво-ривши її на «найнебезпечнішу з усіх тварин». За Голдінгом, людина втратила свою незайманість і при-несла зло в світ, продукуючи його «як бджола мед».
У своєму творі Голдінг полемізує з просвітницькою та романтичною робінзонадами, які ідеалізували мож-ливості людини, що вирвалася з-під ярма цивілізації («Робінзон Крузо» Д.Дефо, «Кораловий острів» Р.Баллантайна). Він показав, що влада цивілізації надлюди-ною набагато тривкіша, і слідом за літературою екзистенціалізму досліджує людину в її соціальних зв'язках і з'ясовує проблему свободи. Англійські хлопчики віком від 6 до 12 років залишились унаслідок авіакатастрофи без дорослих на безлюдному острові. Вони «скида-ють» із себе «шати» цивілізації і дичавіють, вироджу-ються в дике плем'я. Відбувається духовна деградація, починає панувати культ грубої сили і жорстокості, а по-лювання на звіра стає полюванням на дітей. У душах юних англійців починає переважати диявольське нача-ло, символом якого є образ Володаря мух (дослівний переклад імені Вельзевула, тобто диявола), обліпленої мухами свинячої голови, що втілює звіряче в людині.
Вільям Голдінг ототожнював творчість письменни-ка з роботою лікаря: в обох професіях важливо визна-чити діагноз хвороби. Вбачаючи її в самій природі лю-дини, автор «Володаря мух» спонукає читача протис-тояти здичавінню: «Будь пильним! Чи не причаївся в твоїй душі Звір?»
Основні тенденції розвитку післявоєнної літератури США
Після Другої світової війни в літературі США відбу-вається своєрідна зміна поколінь. У 1940-1950-і роки яскравими дебютами заявили про себе автори, чиї твори визначатимуть подальший розвиток амери-канської літератури. Серед них прозаїки Вільям Стайрон, Норман Мейлер, Сол Беллоу, Джером Девід Селінджер, Джон Апдайк, Джек Керуак, Вільям Берроуз, драматурги Теннессі Вільямс, Артур Міллер і Едвард Олбі, поети Апен Гінзберг, Роберт Лоуелл і Сільвія Плат.
У 1951 році було надруковано повість Джерома Девіда Селінджера (нар.1919 р.) «Над прірвою у житі». Вільям Фолкнер назвав її «кращим твором су-часного покоління письменників». Вона відтворює ду-ховний клімат повоєнної Америки (дія повісті відбу-вається у 1949 році), спрямована проти поширеної тоді ідеології конформізму (пристосовництва, невтру-чання, пасивного спостереження і сприйняття існую-чого ладу) і являла собою віддзеркалення нонкон-формістського світовідчуття і способу життя. Головний герой твору - підліток Холден Колфілд. Перебуваючи у санаторії для душевнохворих, він пригадує події мину-лорічної давності. Повість є його сповіддю, в якій змішалися відчай і блазенство. Голден – нетерпимий і дратівливий, але щирий і вразливий юнак. Він бурхли-во і хворобливо реагує на будь-який прояв фальші, за-яложеності чи підступності. Голден страждає від са-мотності і власного «тотального негативізму» (він надзвичайно критично ставиться не лише до інших, але й до самого себе), постійно наштовхується на не-розуміння, не може знайти собі близьких за духом лю-дей. Цього «важкого підлітка», що не бажає миритися із законами цього світу, відраховують вже з третьої школи, адже йому здається абсурдною мета, заради якої вчаться інші: «працювати в якій-небудь конторі, заробляти скажені гроші, їздити на роботу на машині або в автобусі...» Голден сповідує не матеріальні цінності, а поняття добра, краси і щирості, які, на його думку, живуть лише у чистому світі дитинства. У повісті звучить мотив «прірви» між світом дитинства і світом дорослих.
Однак
