Гітарне мистецтво на пострадянському просторі.
Розглядаючи гітарне мистецтво в ХХ столітті потрібно відзначити, що воно поступово переходить на якісно новий рівень порівняно з ХІХ століттям. Якщо в ХІХ столітті перевага була на боці семиструнної гітари та її представників, то ХХ століття відзначається беззаперечною перевагою шестиструнної гітари. Репертуар гітари обновлюється, з’являється більше академічної, музики на пострадянському просторі, що зробило гітару більш професійним інструментом.
Одним з провідних гітаристів на початку ХХ століття за походженням українець був Ісаков Петро Іванович (1886-1958), відомий гітарний педагог і виконавець. Народився в Криму, у селі Алсу. Після закінчення хорового відділення музичного училища в Севастополі продовжив навчання музиці в Петербурзі, куди переїхав в 1910 році. В 1895 році Ісаков почав самостійно вивчати гру на семиструнній гітарі по школі Сихри, Моркова та ін., протягом 2-х років переграв всю її літературу, і дав перший самостійний концерт; потім перейшов на шестиструнну гітару. В 1913 році був запрошений у Зимовий палац – навчати грі на гітарі діте імператора Миколи II. Часто грав на благодійних концертах. Після революції жив у маленькій кімнаті, що дісталася йому після переходу його власної квартири в комунальну власність. При цьому продовжував займатися виконавською й викладацькою діяльністю. На протязі багатьох років працював у Маріїнському театрі, виконуючи партії гітари в оперних постановках. Виступав разом з Ф. І. Шаляпіним і Л. В. Собіновим. Серед шанувальників його гри були І. Е. Рєпін, А. А. Блок, А. С. Купрін, С. А. Єсенін. Викладав у Музичному училищі Ленінградської консерваторії. Серед його учнів - Л. Андронов, В. Вавілов, К. Хрусталєв, Я. Ковалевська, А. Ковальов та інші. П. І. Ісаков – автор численних транскрипцій для гітари, у тому числі і творів Й. С. Баха.[ ]
Взагалі розглядаючи ХХ століття слід відзначити, що вже в першій його половині, а тим більше в другій пострадянський простір ряснів відомими гітарними іменами. Однак ми розглянемо найбільш прогресивних, які стали основою новітньої гітарної школи на пострадянському просторі.
Одним з таких і є Петро Спірідоновіч Агафошин (1874-1950) – чудовий російський гітарист, один з перших педагогів на шестиструнній гітарі. Народився в селі Пірогово Рязанської губернії в селянській родині. Пристрасть до гітари успадкував від батька (спочатку грав на семиструнній гітарі). Переїхавши в Москву, Петро Агафошин удосконалював гру на улюбленому інструменті самостійно, лише зрідка користуючись порадами викладачів, серед яких був Валеріан Русанов – редактор московського журналу "Гітарист", автор книги про прекрасного російського гітариста М. Т. Висоцького. Значну роль у художньому розвитку Агафошина зіграла його дружба з художниками В. І. Суріковим і Д. Є. Мартєном, жагучими шанувальниками гітари. Брав участь як виконавець у багатьох концертах. Акомпанував видатним співакам Ф. Шаляпіну, Д. Смірнову, Т. Руффо. Великим визнанням виконавського мистецтва Агафошина стало його запрошення взяти участь в опері Массне "Дон Кіхот" у Великому театрі в 1916 році, де він акомпанував Ф. І. Шаляпіну. Зустріч в 1926 році із А. Сеговією окрилила Агафошина. Він не пропускав жодного концерту іспанського виконавця, особисто зустрічався з ним. Після від'їзду Сеговії, -– Агафошин писав, що він негайно перешикувався, вніс необхідні корективи у свою постановку, у прийоми гри. До наступного його приїзду навесні 1927 року мій стан було більше врівноваженим, тому що до цього часу я вже й сам дещо опанував. Тому мої подальші спостереження над його грою були значно більше продуктивними, я міг зосередити свою увагу на окремих моментах і деталях його виконання, особливо тих п'єс, які були в процесі мого вивчення. Рік інтенсивних занять дав відчутні результати. В 1927 році Агафошин знову грав Сеговії. Це відбувалося в майстерні художника П. П. Кончаловского. Згадуючи про цю зустріч, Кончаловский писав, що Сеговія назвав Агафошина "кращим московським гітаристом". П. С. Агафошин більше 40 років працював артистом оркестру в Державному Малому театрі. В 1930-1950 роках вів курс гітари в Музичному училищі ім. Жовтневій Революції й Московській державній консерваторії. Багато відомих радянських гітаристів були його учнями (О. Іванов-Крамськой, Е. Русанов, І. Кузнєцов, Е. Макєєва, Ю. Михєєв, А. Кабаніхін, А. Лобіків та інші). П. С. Агафошину належить книга "Новое о гитаре", яка видана в 1928 році і написана під свіжим враженням від спілкування з мистецтвом видатного генія гітари А. Сеговії. Також відома його "Школа гри на шестиструнній гітарі", в основу якої ввійшли семінари А. Сеговії. "Школа для шестиструнної гітари" вийшла у світ в 1934 році, вона стала першим у нашій країні капітальним методичним посібником для гри на цьому інструменті. При написанні "Школи гри на шестиструнній гітарі" автор керувався наступними основними методичними положеннями:
1. Учень у курсі свого навчання по "Школі" повинен пройти основні етапи, які пройшла сама гітара в її історичному розвитку. Тобто він повинен ознайомитися з прийомами і здобутками гітаристів різних стилів та епох.
2. Учень повинен навчитися грати на гітарі, здобуваючи необхідні пізнання і навички гри не на сухому учбово-тренувальному матеріалі типу вправ і етюдів, а на вміло підібраному високомистецькому матеріалі, що виховує смак і приносить разом із практичними й технічними навиками також і естетичнезадоволення
3. Основний сенс існування гітари, по переконанню автора, полягає в ліричності, задушевності, чистоті й красі видаваних нею звуків. Гітарі далеке різне форсування звуку, усяка бравурність.
