На хвилі комуністично-радянського атеїзму в 1970 році у частині приміщень костелу організували музей цієї агресивної науки. Ніби-то розвінчуючи „опіум для народу”, вчені під цим приводом зуміли зберегти від знищення прекрасні взірці релігійної атребутики, іконопису, скульптури, книгодрукування. Завдяки їм тепер маємо музей релігії, чи не єдиний в Україні.

Увесь комплекс костелу-монастиря оповитий таємницями та легендами. Храмом віддавна опікувався образ Руської Богородиці Переможеці. За переказами, ікону 10-ого століття до Києва з Візантії привезла дружина князя Володимира царівна Анна.

У різний час під склепіннями монастиря побували особи, трагічно пов’язані з долею: російський цар Петро І, шведський король Карл ХІІ та український гетьман Мазепа.

„Серцем” експозиції музею-храму є його вівтар. Тут розміщені розкішні дерев’яні скульптури – роботи відомого львівського скульптора 18 ст. Матея Полейовського. Вражають також скульптури святих роміщені колом над галереями. Крім них вражає чарівне звучання храмового органу 17 століття. Покалічений у радянські часи, він був відновлений 1985 року, щоб і надалі окрилювати людські душі. Інструмент порівняно невеликий, але саме на такому цілком могли грати Бах, Гендель, Букстехуде, чи Куперн...

Ліворуч Підвальної – фортечний рів, зубчаста стіна, дерев’яний хідник уздовж неї вже давно „загрузли” в пізніших насипах вулиць і нових валів. Зате червона цегляна стіна міського арсеналу досі виглядає грізно.

Збудований арсенал 1556 року. Звели його практично неприступним. Опинившись перед стіною арсеналу, ворог був приречений, бо потрапляв під нещівний перехресний вогонь з бійниць. У трьох вежах арсеналу колись жили міський кат та його помічники з родинами, там же відбувалися катування й допити. З 18 ст. коли місто розрослося, а тодішня артилерія зробила недоречними товсті мури, в арсеналі облаштували в’язницю. Під вартою у ній тримали гайдамаків.

З плином століть арсенал занепав. Відновили його тільки в 70-их роках минулого століття і відкрили єдиний у Східній Європі Музей зброї. Якщо будь-якого львів’янина попросити назвати найцікавіші місця його міста, то музей в арсеналі обов'язково потраить у першу десятку.

Якщо йти вулицями Круп’ярською, Стрілецькою та вулицею Чернеча гора, то врешті-решт потрапимо до Шевченкувського гаю. Віддавна місцина ця йменується Кайзервальдом. Колись гора Льва, названа, найпевніше, на честь князя Лева, згодом була перейменова на Піскову, бо дубували там камінь й пісок. А ще кажуть ніби одного дня брів тут подорожній. Сніг заліпив обличчя, вітер хилив дерева. Раптом з гори піднявся стовп піску в подобі нерухомого лицаря при повних обладунках. Так народилась легенда про лицаря – вартового гори. Свого часу на горбах зеленіли виноградники й сади міщан. Отже, Львів виробляв власне вино. Якось побував тут цісар Йосиф ІІ. З приводу цієї епохальної події встановили статою Мінерви, яку, щоправда, за щось звалили на початку 20-ого століття. А зарослий лісом горб після візиту цісаря дістав назву Кайзервальд – „цісарський ліс”.

Нині Кайзервальд – Шевченківський гай – одне з улюблених місць відпочинку львів’ян. Але головною метою сходження до гаю є музей народної архітектури та побуту, природно „вписаний” у ландшафт. Йдучи доріжками й стежинами, протоптаними ногами тисяч туристів, потрапляємо ніби до підкарпатського села 19 століття. Уже в наші часи зусиллями науковців у близьких та далеких селах Галичини знайдені, відновлені, обережно перенесені до гаю дерев’яні помешкання тацеркви, типові для нашого краю. У цих помешканнях ще витає дух колишніх мешканців.

Площа Ринок сама по собі вже є своєрідним музеєм. Окрасою площі, найбагатшим експозиційним набутком є Історичний музей. Заснований, за однією з весій, 1893 року, він нині має у своїх експозиціях та сховищах понад 330 тис. Експонатів. Окремі пам’ятки та колекції є правдивими раритетами світового значення. Це, зокрема, стародруковані книги 12-17 ст., найдавніші графічні види Львова, його герби, турецькі військові шатра 17 ст., обладунки крилатих гусар та гуцульська зброя, старовинн ордени багатьох країн Європи та Азії та багато іншого.

Тут є експонати, що надовго позбавлять сну будь-якого поважного колекціонера, виставлені в Королівських залах кам’яниці Корнятка (пл. Ринок, 6), де у 17 ст. була резиденція Яна ІІІ Собеського. Це старовинні меблі, картини, годинники. Окремо виставлені пам’ятники художнього срібла, монети та ордени. І наостанку можна зайти до знайомого нам італійського дворика та приємно посидіти, помилуватись скульптурами та попити чашку кави.