Естетика і мистецтвознавство

Мистецтвознавство — сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну сутність, по-ходження, закономірності розпитку, особливості і зміст видової специфіки мистецтва.

Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна і суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне запитан-ня: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознав-ство проіснували значний період людської історії, не заперечили од-на одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх непра-вомірна.

Уже грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена — трагедії, Евтерпа — лірич-ної поезії, Ерато — любовної лірики, Терпсихора — танців, Калліопа — епічної поезії, Талія — комедії, Кліо — історії.

Людина вперше усвідомлює себе у міфах і використовує міф як розповідь про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей. Історичні події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, допи-сувалися різними поетами або використовувалися ними у професійній творчості. Відомо, що ГЕСІОД саме на основі міфів написав «Тео-гонію» — поему про походження богів. Важливу роль для європейсько-го читача відіграли «Метаморфози» відомого римського письмен-ника ОВІДІЯ — виклад стародавніх міфів.

Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової культури, а й вплинули на долю мистецтва, викликали чис-ленні інтерпретації з творчості більшості видатних митців. До грецької міфології зверталися Дайте і Шекспір, Боттічеллі і Леонардо да Вінчі, Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Гете, Сковорода і Шевченко, Франко І Леся Українка.

Практика звернення до міфопоетичних символів збереглася і з XX ст. Звертаючись до творчої спадщини Д. Джойса, Б. Брехта, А. Франса, А. Камю, М. Булгакова та інших, ми бачимо, яке велике значення мали міфи не лише в образній структурі цих творів, а й у формуванні філософської концепції, в обгрунтуванні морально-психологічної позиції конкретних героїв.

Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства приверну-ла увагу і німецького естетика МАКСА ДЕССУАРА (1867 — 1947). Він чітко і послідовно відокремлював загальноестетичну пробле-матику від мистецтвознавства. Як у теоретичних дослідженнях — «Ес-тетика і загальне мистецтвознавство» (1906), «Систематика і історія мистецтв» (1914), так і в організаційній діяльності щодо об'єд-нання європейських естетиків у теоретичній школі «Естетика за-гальне мистецтвознавство», Дессуар виходив з тези про підпоряд-кованість сфери художнього сфері естетичного (як більш об'ємній). Іс-нуючи самостійно, мистецтвознавство — сфера художнього — має вра-ховувати можливості естетики — сфери естетичного. Водночас Дессуар намагався відокремити мистецтвознавство від філософії мистецтва, адже філософія мистецтва руйнує «теоретичну чистоту» наук про мистецтво.

У працях Дессуара присутнє поняття «естетично-мистецтвознавчий» (підхід, аналіз тощо), але ставлення до філософії як основи естетики загалом негативне, адже філософія «принижує» естетику. Роз-мірковуючи над проблемою місця естетики в структурі міжпредметних зв'язків, Дессуар орієнтував естетику на пошук зв'язків з етнологією, історією, психологією.

Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтво-знавства позначена позиція найвпливовішого французького естетика XX ст. ЕТЬЄНА СУРЙО (1892—1979). Ще у 30-50-ті роки в роботах «Майбутнє естетики» (1929), «Співвідношення мис-тецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947) Сурйо нама-гався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва він визначав через специфіку чуттєво-смислових елемен-тів — квалій (від лат. qualia — якість). Саме через засоби оформ-лення квалій, а ними є звук, колір, світло, слово, рух, може виникати самобутній «космос» — художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу.

Проблему співвідношення естетики і мистецтвознавства досить активно розробляли представники російської естетики — Ю. Борев, А. Єремєєв, А. Зісь.

ЕСТЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ

Психологія (від грец. psychё — душа та logos — вчення) — наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як специфічної форми життєдіяльності.

Психологія творчості досліджує процес, психологічний «меха-нізм» — здійснення акту творчості. Філософія розглядає питан-ня про сутність творчості, яке по-різному ставилося у різні історичні епохи. Слід наголосити, що зазначене ставлення до проблеми досить обмежене і не фіксує такої важливої особливості творчості, як «пограничність», тобто єдність психологічного, філософського, естетич-ного, етичного, мистецтвознавчого, педагогічного, навіть медичного підходів. Особистісний характер творчості, як одна з її важливих рис, робить вивчення «перехресних» ситуацій (морально-естетичних, естетико-психологічних, морально-педагогічних та ін.) можливим при опануванні категорії «творчість» в усій її повноті. Водночас ідею «пограничності» слід трансформувати у понятійний апарат, спи-раючись на який можна досліджувати специфіку художньої обда-рованості, етапи творчого процесу тощо. «Пограничність» понятій-ного апарату передбачає значну теоретичну роботу щодо виявлення тих понять, які в конкретних науках можуть трансформуватися у дослідження художньої творчості. Це пов'язано з тим, що кожна наука має і такі поняття, що не піддаються трансформації в суміжні науки, хоча у загальнотеоретичному плані і формують певне світоставлення, в якому існує як мистецтво в цілому, так і кожний конкретний митець.

До понять, які використовуються при вивченні художньої твор-чості, але несуть у собі узагальнене значення, можна віднести поняття «калокагатія» і «катарсис», про зміст яких ішлося у попередніх розді-лах. До «пограничних» понять також належать поняття «емпатія» — співпереживання, опанування емоційним станом іншої людини, «чут-тя» в її переживаннях. Емпатія розкриває такий важливий аспект творчого процесу митця, як переживання ним тих самих емоційних станів, у яких перебуває інша людина. Це є наслідком ототожнення митця або з іншою людиною, яка є