Про високий рівень скульптури свідчать портретні ста-туї фараонів IV династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзнача-ються точним відтворенням пропорцій натури і прекрас-ним моделюванням форм.

У цей час розвивається і дрібна пластика. Широкого розповсюдження набули статуетки селян, слуг, рабів. Ос-кільки ці твори зображали представників нижчих верств, скульптори мали право не додержуватись канону. Тому статуетки вражають своєю життєвістю, точним відтворен-ням занять давніх єгиптян. Значне місце в мистецтві Старо-давньому Єгипту посідають монументальний розпис і рельєф.

Єгипетські майстри стінопису користувалися барвника-ми мінерального походження. Білу фарбу одержували з вапняку, червону — з червоної вохри, зелену — з малахіту, жовту — з вохри, блакитну — з лазуриту.

Зміст настінних розписів залежав від їхнього призначен-ня: в поминальних храмах уславлювали царя, зображували битви, захоплення полонених, полювання, розповідали про сівбу, жнива, риболовлю, полювання в заростях Нілу, пра-цю ремісників.

Подібні сюжети виконувалися і технікою рельєфу. У скульптурі Древнього царства спостерігаються обидва види єгипетського рельєфу: барельєф і контррельєф (заглиблення контурів на поверхні каменю).

Період Середнього царства відзначається боротьбою за об'єднання Єгипту, в результаті якої владу в країні захопи-ли південні володарі. Столиця країни переноситься з півночі у місто Фіви (єгипетська назва Уасет), де розпочинається інтенсивне спорудження царських гробниць і храмів.

Найвидатнішим у фіванському некрополі є поминаль-ний храм в Деїр-ель-Бахрі царя Ментухотепа І, родоначаль-ника XI династії, котрий завершив об'єднання країни. На стінах збереглися численні рельєфи, виконані в стилі по-передньої епохи. Цікавою особливістю будови є спряму-вання з центру храму невисокої піраміди на масивному цоколі, обличкованої плитами білого вапняку. Та головною архітектурною відзнакою споруди постає фантастична багатоколонність — 254 колони. Перед рештками колонади храму можна побачити сліди 6-ти десятків ям, вирубаних у скелі через рівномірні проміжки. Призначення цілком од-нозначне — для зелених насаджень. Отже, колись перед царським некрополем буяв декоративний сад...

Загалом мистецтво Середнього царства позначено праг-ненням наслідувати пам'ятники Стародавнього царства. Продовжується будування пірамід, щоправда, менших за розмірами. Запозичення давніх зразків спостерігається та-кож у скульптурному портреті, який втілює ідеалізований образ царя-бога.

Фіванські майстри створюють ряд прекрасних портретів, наприклад, Сенусерта III, Аменемхета III, де відчутні спроби передати внутрішній світ цих фараонів, їхні характери.

Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.

Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, віднос-но вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царсь-кому портреті.

Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу ува-гу знову починають приділяти будівництву царських гроб-ниць і храмів.

Однією з найбільш відомих храмових споруд був так зва-ний Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII ди-настії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особли-ву роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися го-ловами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий — середній. Уперше в храмо-вому будівництві ворота оформляються двома пілонами.

Усі досягнення майстрів Середнього царства були ваго-мим внеском у загальноєгипетську культуру.

Внаслідок загарбницьких війн, які Єгипет у цей період успішно вів у Сирії та Нубії, розширилися його кордони і значно зміцнилася держава. Збагачується царська скарбни-ця, поповнюється численна армія рабів. У столиці — Фівах — знову широко розгортається будівництво палаців та храмів.

Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом зна-ходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.

Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зобра-женнями богів і царів, сфінксами, високими стелами, на-стінним живописом, рельєфами.

Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.

Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок

Останні спалахи високої мистецької культури спостері-гаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який нама-гався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбу-лося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (при-близно 670 р. до н. е).

Короткий розквіт єгипетської культури припадає на пе-ріод правління саїської династії (VII—VI ст. до н.е.). Ха-рактерним для всіх видів мистецтва стає особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пишність поми-нальних гробниць "саїського ренесансу", багатство їхньо-го внутрішнього декору, реалістичне трактування скульп-турних портретів, розквіт художніх ремесел — усе це мало вплив на подальший розвиток єгипетського мистецтва, незважаючи на тяжкі наслідки перського завоювання (525 р. до н.е.).

Мистецтво Стародавнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його