Важливо усвідомити, що специфічною для романтичного мистецтва є проблема двох світів, тобто протиставлення реального і уявного світів. Реальна дійсність “проза життя” з її утилітарністю і бездуховністю протиставляється справжньому, ціннісному світу. Ствердження і розгортання прекрасного ідеалу як реальності, яка здійснюється хоч би в мріях - сутнісна сторона романтизму.

Відкидаючи сучасну йому дійсність як зібрання всіх вад, романтизм біжить від неї, здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за реальні просторові межі буржуазного суспільства здійснювалась в трьох основних формах, а саме:

1. Втеча в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних переживань, або інобуттям ідеалу свободи і чистоти (звідси критика міста, ідеалізація простих трудівників, особливо сільських, інтерес до їх духовності виражений у фольклорі), романтизм заглядає в інші регіони, екзотичні країни ( східна тема поезії Байрона, в полотнах Делакруа). Іноді втеча здійснювалась в уявну дійсність ( фантастичні світи Гофмана, Гейне, Вагнера).

2. Перехід в інший час. Не знаходячи опори в теперішньому часі, романтизм розвиває природний зв’язок часів: ідеалізує минуле, особливо середньовіччя, його звичаї, спосіб життярицарські романи В.Скотта, опери Вагнера).

3. Втеча в потаємні куточки свого “Я”, в свій власний внутрішній світ. Життя серця - ось в чому бачать романтики протилежність безсердечності зовнішнього світу( казки Гофмана, Гауфа, портретний жанр у Т.Жеріко, Е.Делакруа та ін.).

З’явившись у Німеччині, романтизм стрімко поширився в Європі. У німецькій літературі його представниками були Л.Тік, Е.Гофман, в англійській - П.Шеллі, Д.Байрон, у французькій - Ф.Шатобріан, В.Гюго, Ж.Санд, у польській - А.Міцкевич, в угорській - Ш.Петефі. Романтичну музику писали в Німеччині - Ф. Шуберт, К.Вебер, Р.Шуман, Р.Вагнер, у Франції - Г.Берліоз, у Польщі - Ф.Шопен, в Угорщині - Ф.Ліст. Романтизм у живопису представлено іменами Т.Жеріко, Е.Делакруа (Франція), О.Руже (Німеччина).

Важливо усвідомити що реалізм зароджувався в надрах романтизму. Світоглядно-естетичні основи романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності. Прагнення удосконалити світ, зробити його більш людяним передбачає не стільки поглибленість в фантастичний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її зміни. Тому поступово в творах багатьох романтиків виникли елементи нового реалістичного світовідчуття, деякі видатні магістри - романтики переходили на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

Суттю критичного реалізму як творчого методу мистецтва є дослідження дійсності її головних конфліктів і закономірностей. Головним відкриттям критичного реалізму ХІХ століття став принцип історизму художнього мислення, що виразився в конкретно-історичній правдивості відтворення людських характерів. Цей принцип сформувався у творчості Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккенса та інших художників. Критичний реалізм вимагає, окрім правдивого відтворення деталей, історичного середовища правдиве зображення типових характерів і типових обставин. Естетичний ідеал в критичному реалізмі стверджується через заперечення. Це суд над суспільством. Завдання мистецтва стає відтворення дійсності і винесення їй вироку.

Характеризуючи художню культуру другої половини століття, необхідно проаналізувати такі напрямки як натуралізм, імпрессіонізм та символізм.

Натуралізм склався в останній третині ХІХ століття. Він прагнув до об’єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності. Натуралізм зародився і програмно оформився передусім у Франції. Велику роль у формуванні натуралізму відіграли досягнення природничих наук, зокрема фізіології. У філософсько-естетичному відношенні натуралізм грунтується на позитивізмі О.Конта та естетиці французького філософа мистецтвознавця І.Тена, який ввів в естетику принцип “природного детермінізму”. Сама ж теорія натуралізму була розроблена французьким письменником Е.Золя в працях “Експериментальний роман”, “Романісти-натуралісти” та інші. В середині 70-х років навколо нього склалася ціла натуралістична школа (Гі де Мопасан, Е.Гонкур, А Доде), яка проіснувала до кінця 80-х років.

На відміну від реалізму, проникнутого духом соціальності, натуралізм зводив людську сутність і сенс існування лише до біологічних мотивів, пояснював формування характеру і долі безпосередньо впливом побутового оточення людини. Натуралістична естетика не піднімалася вище “правди факту”, зосереджуючись на одиничному, частковому, індивідуальному, відмовляючись від типізації чи якоїсь іншої форми художнього узагальнення, задовільняючись зображенням явища як такого.

Імпрессіонізм виник у Франції наприкінці 60-х років під впливом представників живопису критичного реалізму (Курбе, Домьє). Цей напрямок пов’язаний із творчістю таких видатних магістрів як Е.Мане, К.Моне, О.Ренуар, Е.Дега, К.Піссаро, А.Сіслей та ін. Імпрессіоністи застосовували новий метод бачення світу, заснований на безпосередньому враженні глядачів. В їх творах світ являється у своєму вічному русі, природа - у різноманітністі своїх безмежних і чудових форм. Головну увагу вони зосередили на кольорі і світлі. Цим пояснюється їх інтерес до явищ світло-повітряного середовища, різних станів атмосфери, до вивчення проблем кольору тощо. Звідси походить відмова від сюжету в традиційному розумінні на користь мотиву. Нові завдання викликали до життя цілу систему нових живописних прийомів: робота на відкритому повітрі, серії творів на один сюжет, підкреслена “випадковість” композиційного вирішення, відсутність чіткого контуру, роздільний мазок тощо.

Імпресіоністи відкрили такий бік світу, якого до них майже не помічали художники, і це природно переповнювало їх ентузіазмом відкривачів. Їх попередники відтворювали, предмети, тіла, об’єми як щось постійне і стійке. Навпаки, імпрессіоністи звернули увагу на змінність сонячного світла, ледве помітні барви, яким мова не знаходить позначення, але які пензель може зафіксувати на полотні. Це був новий бік дійсності і через нього вони шукали шлях до розуміння реального світу, до його поетичного відтворення.

Значною подією в розвитку культури було виникнення в другій половині ХІХ ст. естетики символізму. Як літературна течія символізм зароджується у Франції 60-70-х років у творчості таких відомих поетів як Ш.Бодлер, П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме. Пізніше символізм проникає в театральне мистецтво, живопис, музику. Символізмом захоплювались бельгійський драматург і