Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу

План

1. Мистецтво первісного суспільства.

2. Культура Стародавнього Сходу:

а) загальна характеристика культури Стародавнього Єгипту;

б) культура Передньої Азії;

в) особливості культури Стародавньої Індії;

г) культура Стародавнього Китаю.

1. Нахил до художньої діяльності людина виявила на зорі свого існування. Творчість стала для неї могутнім за-собом пізнання навколишнього світу і важливим фактором подальшого розвитку.

Перші кроки образотворчого мистецтва припадають на епоху пізнього палеоліту (від грец. "палеос" — давній і "літос" — камінь), тобто на пізній період давньокам'яного віку. У періоди кам'яного віку, так звані Оріньяк (40— ЗО тис. років до н.е.), Солютре (20—15 тис. років до н.е.), Мадлен (15—10 тис. років до н.е.), первісні люди залиша-ли свої уявлення про реальний світ на скелях і стінах пе-чер у вигляді малюнків, у різьбленні по каменю і кістці, у рельєфах і круглій скульптурі.

До найдавніших зображень належать відбитки людських рук, контурні малюнки тварин (зокрема, оленя, бика, коня, ведмедя), а також переплетення хвилястих ліній. Культура оріньякського періоду представлена і першими пам'ятка-ми круглої скульптури.

В епоху Солютре спостерігається певний прогрес у ху-дожньому пізнанні світу. Постаті тварин малюються більш чітко і впевнено.

Високого мистецького рівня досягають розписи в печерах Фон де Гом (Франція), Кастільйо (Іспанія).

Розквіт мистецтва палеоліту припадає на епоху Мадлена. Первісні художники малюють коней, що скачуть, чорних биків, корів з телятами, поранених бізонів і носорогів. Най-більш відомі розписи цього періоду знаходяться в печерах Альтаміра (Іспанія), Ласко, Комбарель (Франція) та інших.

Новий етап розвитку первісного мистецтва спостерігаєть-ся в пам'ятках середньокам'яного віку — мезоліту (X— VII тис. до н.е.). У цей час людина винайшла лук і стріли.

Наскельне мистецтво мезоліту дає яскраві зразки бага-тофігурних динамічних сцен: військових дій, колективного полювання, збирання меду тощо.

Новокам'яна епоха, або неоліт (VI—IV тис. до н.е.), наступний, більш високий щабель у розвитку людства. У цей час виникає скотарство, землеробство, гончарство.

З епохи неоліту залишилися малюнки, висічені на ске-лях, які зображають різних звірів; надалі розвивається скульптура; стає популярним оздоблення домашнього на-чиння. До найбільш яскравих прикладів художньої куль-тури даного періоду належать наскельні зображення в рай-оні ріки Ангари, в Узбекистані, Іспанії та інших місцях.

Шедевром неоліту вважається трипільська культура (верхня течія Дніпра), характерною особливістю якої є інтенсивний розвиток круглої скульптури і кераміки. Трипільський посуд оздоблений геометричним орна-ментом.

У наступний період — вік міді — бронзи — створюються мегалітичні (з великих каменів) споруди. Ці пам'ятки за будовою і формою поділяються на три типи: менгіри — вертикально встановлені брили, які іноді утворюють алеї; дольмени — кам'яні брили, поставлені вертикально і пе-рекриті плитою (вони дещо нагадують житло); кромлехи — кола з вертикально розміщених каменів. Мегалітичні спо-руди деякі вчені схильні пов'язувати з культом поховаль-них ритуалів.

Залізний вік (II—І тис. до н.е.) є останнім у циклі роз-витку первісного мистецтва і початком процесу розкладу первіснообщинного ладу. На території колишнього СРСР знайдено велику кількість пам'яток скіфської культури, в Західній Європі — гальштатської.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

2. Культура Стародавнього Єгипту, що бере свій ви-ток з III тис. до н.е. (офіційна версія), є однією з найста-ріших і унікальних культур Сходу.

У стародавніх єгиптян, ймовірно, вперше в історії куль-тури ми знаходимо високий розвиток почуття краси. Єгип-тяни прагнули надати краси усім предметам. Проте вони не виготовляли чудові речі виключно заради їхньої краси. Всі предмети служили якійсь практичній потребі.

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світо-вої релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та ви-щою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з пра-давніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.

Хронологічними рамками стародавності єгипетської культури є приблизно III тис. до н.е. — IV ст. н. е. Вона поділяється на п'ять періодів: 1) Стародавнього царства (III тис. до н.е. — XXIII ст. до н.е.); 2) Середнього царства (XXI — XVIII ст. до н.е.); 3) Нового царства (XVI —XI ст. до н.е.); 4) Пізнього царства (І тис. до н. е. — IV ст. до н. е.); 5) Еллінський і Римський періоди (IV ст. до н.е. — Уст.н.е.).

Мистецтво Стародавнього Єгипту розвивалося понад 6 тис. років. Дивовижні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони і сьогодні вражають досконалістю форм і конструкцій, реалістичною достовірністю, високим рівнем художньої майстерності.

Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив на античну та арабську літератури. Авто-ритет єгипетської науки, зокрема математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі був досить питомим.

Художня культура Стародавнього Єгипту відбила роз-виток класових взаємин рабовласницького суспільства. У ній знайшли відображення разючі контрасти між соціаль-ним становищем могутнього володаря, намісника Бога на землі — фараона, землевласницької верхівки, служителів релігії — жерців та простих трудівників — землеробів, мис-ливців, будівельників, гончарів.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації ху-дожніх образів, суворого наслідування усталеним