Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї.

Монументальність форм — ось що перш за все впадає у вічі при знайомстві із самобутньою єгипетською культурою. Грандіозність архітектури царських поховань визначала стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний ан-самбль з архітектурним комплексом.

Попередницею піраміди була так звана мастаба — ка-м'яна чи цегляна споруда прямокутної форми. З часом прагнення вирізнити з-поміж інших поховань царське веде до збільшення розмірів поховання — спочатку в периметрі, а потім і по вертикалі. Однією із перших споруд, де вия-вилася ця тенденція, є піраміда фараона Джосера на рівнині Саккара (XXVIII ст. до н.е.). її конструкція, зав-вишки 60 м, складається з кількох прямокутників, зведе-них один на одного — від найбільшого до найменшого. Вік цього велетня монументальності 4700 років. Зберег-лося ім'я творця самої грандіозної будови, зодчого Імхо-тепа — архітектора, астронома і лікаря.

Наявною ілюстрацією історії є піраміди поблизу Гізи, які дають повне уявлення про характер і розмах єгипетсь-кого поховального будівництва періоду Стародавнього цар-ства. Величезні гробниці фараонів IV династії Хеопса, Хеф-рена, Мікеріна — пам'ятники праці сотень тисяч рабів — височать серед піщаної пустелі неподалік від Каїра.

Цьому архітектурному комплексу, до складу якого вхо-дять, крім трьох пірамід, колосальний сфінкс, ритуальні храми та численні піраміди-супутниці, де поховано родичів фараона і знаті, властиві чіткий ритм і сувора геометрія.

Найбільш грандіозною за параметром та площею в Гізі є піраміда Хеопса, побудована архітектором Хеміуном. Висо-та її без шпилю 143,2 м. Складена піраміда з 2 300 000 кам'я-них брил вагою по 2,5 т кожна. Тепер це каміння змогли б перевезти 20 000 товарних ешелонів, у кожному з яких по ЗО вагонів. Сто тисяч рабів будували піраміду протягом 10 років. Вік згаданого колоса сягає 4600 років. Всередині поді-ляється на три камери, з яких третя — усипальня самого царя, обличкована бездоганно відшліфованими й ретельно підігнаними гранітними плитами. До архітектурної групи в Гізі, як уже зазначалося, входили поховальні храми. Залишки храму фараона Хефрена збереглися до наших днів. Він сто-яв на захід від піраміди, на гранітній терасі і займав чималу площу. Формою він нагадував велику мастабу. Фасад і стіни його були обличковані відшліфованим рожевим гранітом, за що його називають гранітним храмом. Рівні площини стін, масивні чотиригранні стовпи, величні скульптурні зображен-ня фараона яскраво виражають монументальний стиль, вла-стивий усьому архітектурному комплексу. У центральному залі стояли 23 тронні статуї фараона, здебільшого із алеба-стру й сланцю, і 16 гранітних колон; два його входи стерег-ли 4 лежачі сфінкси.

Закритий перехід сполучає нижній храм Хефрена з верхнім, розташованим безпосередньо біля підніжжя піра-міди. Неподалік знаходиться гігантський сфінкс — скульп-турне зображення лева з головою фараона — втілення ідеї надлюдської сили єгипетського володаря. Кам'яний колос висічено з величезного моноліту. Його висота — 20 м, дов-жина — 57. На голові сфінкса — смугаста царська хустка (немес), на чолі висічено урей — священну змію (кобру), що охороняє царську владу. Цей величний страж царсько-го пантеону і сьогодні стоїть на межі дикої пустелі, вража-ючи царською величчю і нерозгаданою таємницею, що, здається, навіки застигла на пощербленому сивою давни-ною обличчі. Монументальний страж і нині вартує Гізехсь-кий некрополь. Піраміда Мікеріна поступається своїм су-сідкам — пірамідам Хеопса і Хефрена — і стоїть на значній відстані від них. Проте вирізняється обличкуванням з чер-воного асуанського граніту, який первісне вкривав трети-ну висоти піраміди, а далі змінювався на білі плити з вап-няку. В такому вигляді піраміда проіснувала до XVI ст. н.е.

Спорудження грандіозних царських пам'ятників нега-тивно позначалося на економіці держави, відриваючи ве-личезну кількість людей від землеробства, ремісництва і тим викликало незадоволення не тільки народних мас, а й знаті.

Піраміди, збудовані після піраміди Хефрена, мають знач-но менші розміри. Якість кладки погіршується, зате порівня-но більше уваги приділяється оформленню поминальних храмів, їх стіни розписуються кольоровими рельєфами, які звеличували божественне походження царя, його переможні бойові походи тощо.

У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. Міф про чудесне воскресіння його породив вірування людей у загробне життя, яке, у свою чергу, зумовило виникнення й розвиток портретної скульптури. Вважалося, що душа померлого може перебувати в його скульптурному зображенні. Ось чому поряд з муміфікацією трупів у Єгипті значно поши-рився звичай ставити в місцях поховання статуї.

Давньоєгипетську скульптуру характеризує високий ступінь розвитку, незважаючи на суворі релігійні канони.

Статуям властива симетричність фігур, статичність поз, спокійна зосередженість обличчя. Все це ми спостерігає-мо в зображенні фараона Хефрена. Фронтальне положен-ня статуї, узагальненість форм, обличчя, позбавлене афек-тації, погляд, спрямований вдалечінь, — такі риси скульп-тури продиктовані культовими вимогами, з покоління в покоління залишаючись характерними ознаками єгипетсь-кої пластики. Єгипетські скульптори прекрасно володіли технічними можливостями різних матеріалів: граніту, але-бастру, піщанику, дерева, міді тощо.

Про високий рівень скульптури свідчать портретні ста-туї фараонів IV династії Джедефра, Мікеріна, Шепсескфа. Основна думка, яку прагнули донести творці різця, — зобразити фараона як втілення бога. Скульптури відзнача-ються точним відтворенням пропорцій натури і прекрас-ним моделюванням форм.

Вагоме місце в єгипетській скульптурі займають статуї вельмож. Серед досконаліших — портрети Рахотепа і його дружини — Нофрет. У них правдиво втілені індивідуальні особливості подружжя; повні щоки,