Особливо велику роль в розгалуженні понять “культура” і “цивілізація” відіграло ознайомлення з життям племен Америки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комплекси. В результаті термін “цивілізація” все більше використовувався для визначення особливого етапу в культурно-історичному процесі. 

Найбільш характерними ознаками цивілізації вважаються: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов’язана із появою класового суспільства і держави. 

Пам’ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило. Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на духовному виробництві. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами. 

Архаїчні (стародавні) форми культури пов’язані із найзначнішим періодом в історії людства, який становить понад три чверті його існування. Для позначення цього періоду найчастіше використовують поняття –первіснообщинний лад, хоч у культурології воно уявляється тільки допоміжним. Це зумовлено існуванням у розглядувану епоху двох принципово різних типів культур, що ґрунтуються: перший – на привласнювальному господарстві, другий – на господарстві виробляючому. Привласнювальна культура (35 тис.р. – 10-8-тис. р. до н.е.) - це культура збиральництва і полювання. Виробляюча культура – це рання хліборобська культура (приблизно 10-8 тис.р. – 3,5 тис.р. до н.е.).

Схема №1.

Знання про ці культури ми отримуємо з двох джерел:

1) вивчення рештків матеріальної культури первісного суспільства які знаходять археологи;

2) вивчення життя племен збирачів і мисливців, що збереглися донині (точніше до ХІХ ст., бо сьогодні їх залишилось лише 50 тис. в пустелях Австралії, африканських джунглях, болотах Амазонки, в Арктиці).

Чим же характеризується культура збиральництва й полювання? Збиральники і мисливці проживали, об’єднавшись у невеликі групи, в середньому до 40 чоловік. Харчувалися природними продуктами рослинного і тваринного походження. Археологічні знахідки на стоянках наших предків засвідчують, що давні жителі полювали на різноманітних тварин. Практикувалося рибальство. Цим займалися чоловіки. Збиранням рослинної їжі займалися винятково жінки. Тобто існував розподіл праці за статевою ознакою.

Такий спосіб виробництва не давав необхідної кількості їжі на обмеженій території. Тому кочування, мобільність племен у пошуках тварин, неосвоєних територій – запорука його виживання. По суті первісна людина була вічним мандрівником, змінюючи свої стоянки. Судячи за даними, здобутими у ХІХ ст., плем’я із сорока чоловік потребувало майже 100 км2 території. Таким чином, до виникнення сільського господарства на території Франції, наприклад, могло проживати не більше 20 тис. чоловік. Мобільність, як характерна риса життя первісної людини, вимагала умисного обмеження чисельності населення. Племена регулювали свій кількісний склад у відповідності до наявності харчових ресурсів.

Антропологам і етнографам давно відомий звичай кочових племен, діючий за необхідності скорочувати свою чисельність. Коли харчів не вистачало, спочатку їх переставали давати старим, потім маленьким дівчаткам, потім маленьким хлопчикам. У періоди голоду їжа діставалася тільки тим, хто її здобував. Умертвіння дітей через нестачу їжі було особливістю способу життя збиральників і мисливців, характерною рисою культури того часу. Новонародженого нерідко вбивали, якщо він народжувався раніше, ніж попередня дитина розпочинала упевнено пересуватися самостійно ( пояснювалося це тим, що жінки змушені були пронести кожну дитину в загальній складності 7-8 тис.км). За оцінкою антропологів, кількість убитих дітей сягала 50% усіх новонароджених.

Культура збиральництва і полювання не знала ще зведення будівель, у ній відсутні засоби комунікації. Але виникає уже певне моральне виробництво: формуються моральні основи людського гуртожитку, необхідно для його виживання. Важливою умовою підтримання життя слід розглядати колективну працю і взаємовиручку, що сприяло виживанню примітивної людини у боротьбі із жорстокою природною стихією.

Рід, плем’я, сім’я, подружжя –ось ті конкретно-історичні форми соціальної організації життя первісної людини, що дали змогу людині вижити.

Головними еволюційними процесами, що супроводжували становлення роду як відмінної від стада спільності, вважаються: виключення кровозмішення і усвідомлення характеру зв’язків, об’єднуючих людей. Найчіткіше таке усвідомлення відобразилося у тотемізмі – вірі в родовий зв’язок роду з тотемом (якимось видом тварин, риб чи рослин) і встановлення цілого ряду табу-заборон на статеві стосунки між кревними родичами.

Преміскуітет (невпорядковані статеві зв’язки) був обмежений накладанням табу на статеві стосунки спочатку між дітьми і батьками, потім рідними братами й сестрами (інцесту). Поступово ендогамні (внутрішньородові) шлюбні союзи були замінені екзогамними ( між чоловіками одного і жінками іншого родів). Це сприяло зміцненню форм соціальної взаємодії між різними родами, що привело пізніше до створення племен і їхніх союзів.

Всередині роду стосунки між чоловіком і жінкою стають стійкішими, що приводить до формування подружжя.

Потім, значно пізніше, процес соціальної диференціації, поява приватної власності приводить до зміцнення подружжя і перетворення його в моногамну сім’ю, що забезпечує різкий стрибок у розвитку людства і перехід до вироблюваної культури.

Для епохи переходу до виробляючого господарства характерними соціальними організаціями були плем’я і община. Плем’я було великим соціальним об’єднанням додержавного типу. Для нього властива спільність території, мови (або діалекту), культурних традицій. Воно започаткувало політичну організацію із радою вождів, ієрархію общин і родів. На племінних зборах здійснювався розбір конфліктів, обряди ініціації ( посвячення юнаків і дівчат у стан дорослих).

На відміну від племені община характеризується спільністю економічного життя, значною економічною самодіяльністю, іншими соціальними зв’язками її членів, що засвідчує, окрім усього іншого, трансформацію культурних процесів первісних людей.

Разом з поступовим удосконаленням