Одночасно ускладнювалися й ритуали поклоніння не-бесним та «земним» богам, обрядова сторона культу, який дедалі набував офіційно-державного характеру. З жерців формується окремий соціальний прошарок, який з розвит-ком шумерського суспільства перетворюється на його ке-рівну еліту. Вищі жрецькі посади зосереджуються в руках царів (лугаль) та правителів залежних від них міст і про-вінцій (патесі, енсі) Серед служителів храмів, які назива-ли «будинками Бога», були жерці-адміністратори, що роз-поряджались їх майном, й жерці, що займалися здійснен-ням обрядів жертвоприношень та ворожбою на нутрощах принесених в жертву тварин. Спеціально навчені жерці супроводжували ці церемонії грою на лірах, арфах, цим-балах та флейтах. Нарівні зі жерцями існували й жриці, до обов'язків яких входило «служіння богам тілом». Хра-мова проституція була оточена ореолом святості.

З часом жерці захоплюють монополію не лише на релі-гійні знання, проголосивши їх «вищим таємним знанням усього, що відбувається на небі та землі», а й на світські знання, використовуючи їх для зміцнення свого виняткового становища у суспільстві. В сакральних цивілізаціях Шуме-ру та Вавілону усі галузі знання були спрямовані, насам-перед, на управління суспільною системою. Тому жерці володіли обширними знаннями про психіку людини, набу-тими протягом тривалого часу, мали великий досвід навію-вання та гіпнозу.

, Особливо цінувалися знання) що давали змогу уникну-ти нещастя або позбутися його наслідків за допомогою передбачення майбутнього. Не дивно, що серед текстів на глиняних табличках, що їх шумери, а згодом й вавілоняни використовували для свого клинописного письма, найчас-тіше трапляються саме таблиці для ворожби та астроло-гічних пророцтв. З цією метою жерці у своїх обсерваторіях на дахах храмових башт-зиккуратів вели систематичні астрономічні спостереження. Небозвід був поділений ними на дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що симво-лізували ці сузір'я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, ' точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояс-нити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція боже-ственних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знахо-диться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспіль-ства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та ба-гатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприя-ли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший пра-вовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «вста-новив у країні справедливість, викорінив безладдя й безза-коння».

Шумерське право згодом стало зразком для скла-дання законодавства наступних цивілізацій як у самій Ме-сопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим при-кладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість»1. Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні влас-ності, посилюючи міру покарання та її диференціацію за різні види злочинів. Не дивно, що закони Хаммурапі вва-жалися взірцем законодавства протягом усієї «клинописної культури» Месопотамії, їх продовжували переписувати та вивчати до кінця існування Вавілону.

Уся ця культурна спадщина Шумеру, а згодом і Ваві-лону значною мірою була сприйнята на Близькому Сході. Своєрідність й вишуканість мистецтва Шумеру і Вавілону, багатство та досконалість художніх прийомів створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії — халдейською, ассирійською, урартською, сірійською, хеттською, фінікійською, іудей-ською. З середини II тис. до н.е. клинопис став міжнародна дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що симво-лізували ці сузір'я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояс-нити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція боже-ственних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знахо-диться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспіль-ства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та ба-гатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприя-ли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший пра-вовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «вста-новив у країні справедливість, викорінив безладдя й безза-коння».

Шумерське право згодом стало зразком для скла-дання законодавства наступних цивілізацій як у самій Ме-сопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим при-кладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість». Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні