У кращих умовах перебувала Російська православна церква, оскільки її визнавав радянський уряд. Проте ціною цього було її співробітни-цтво з властями, що доходило до плазування перед ними. Тому не випад-ково серед церковної ієрархії поширювалися корупція, лицемірство. Справа дійшла до того, що деякі представники духовенства співробітни-чали з органами державної безпеки.

У другій половині 60—80-х років розширили свій вплив бап-тистська та інші протестантські секти — п'ятидесятники, адвентисти, свідки Єгови, погляди, організація і палка відданість вірі яких приваблювали численних новонавернених, особливо у східних районах України.

Серед української інтелігенції зросла увага до західних (психоана-ліз, екзистенціалізм) і східних (йога, дзен-буддизм, кришнаїти) релігійних течій.

Отже, незважаючи на жорстоку політику тоталітарного режиму, чи-сельність віруючих у цей період зростала. Поряд з цим зростала серед них і чисельність «в'язнів совісті».

Українська діаспора. Перепоною до шляху збагачення національ-ної культури була політика радянської влади щодо української діас-пори, яку офіційна пропаганда зображала як «прислужницю капіталізму, фашизму та Риму». Москва пильно стежила за діяльністю усіх україн-ських громад, що діяли за кордоном, і робила все, щоб їх ніхто не знав.

Українці в еміграції, для багатьох з яких боротьба за незалежність України стала змістом життя, робили вагомий внесок у розвиток націо-нальної культури, збереження політичних і культурних надбань, ознайом-лення з ними світової громадськості. У другій половині 60—80-х років зусиллями українських громад було підготовлено і видано ряд значних українознавчих наукових досліджень, зокрема «Енциклопедію Украї-ни». В пам'ять 50-річчя голодомору 1932—33 рр. створено широкові-домий документальний фільм про цю трагедію. Великих успіхів досяг-ли за океаном вчені Б. Кравченко, О. Пріцак, Ю. Шевельов, художники А. Антонюк, Я. Гніздовський, І. Марчук, музикант В. Колесник.

Понад 50 років прожив у розлуці з Україною відомий літературозна-вець, письменник і перекладач Іван Кошелівець. Десятки років він був редактором журналу «Сучасність», співробітником двотижневика «Су-часна Україна» та маячника «Українська літературна газета», «Енцик-лопедія України». Його книги про сучасну Україну справили велике враження на письменників 60—70-х років. У 1985 р. його книга «Роз-мова в дорозі до себе» вперше побачила світ у видавництві «Сучасність» (Нью-Йорк — Мюнхен).

Культурні зв'язки із зарубіжними державами. У другій Половині 60—80-х років розширюються культурні зв'язки України із зарубіжни-ми державами. Значною мірою цьому сприяла діяльність Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами і То-вариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. У 1985 р. вони підтримували широкі й плідні контакти з 700 організаціями понад 100 країн світу. В поширенні в республіці культурних досягнень інших народів і популяризації українського мистецтва за кордоном беруть участь Міністерство культури, творчі союзи та інші державні й громадські організації.

Значна роль у розвитку культурних зв'язків республіки із зарубіжни-ми країнами належить ЮНЕСКО, членом якої Україна є з 1954 р. Під егідою цієї міжнародної організації з питань освіти, науки і культу-ри у багатьох країнах світу відзначались 1500-річчя Києва, ювілеї таких видатних діячів української культури, як Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, М. Леонтович, С. Крушельницька, а в Україні — ювілеї діячів світової культури — Вольтера, Рембрандта, Шекспіра, Шопена та ін.

Поширенню культурних зв'язків України із зарубіжними країнами особливо сприяв книгообмін. У цей час щороку надходило понад 70 тис. замовлень закордонних організацій на видання художньої та наукової літератури і понад 4 млн книг українських авторів надси-лалося їм у більш як 100 країн світу. З бібліотеками понад 60 країн світу здійснювала обмін літературою Центральна наукова бібліотека імені В. І. Вернадського НАН України. Водночас в Україні багатоти-сячними тиражами видавалися кращі твори зарубіжних авторів у пере-кладах із 48 мов.

Зміцнення культурних зв'язків України з іншими країнами світу від-бувалося також проведенням декад, тижнів і днів української культури у зарубіжних країнах, концертного і театрального взаємообмінів, органі-зацією різних виставок, кінофестивалів тощо. Все це сприяло взаємо-впливу і взаємозбагаченню духовними цінностями і здобутками українсь-кої та зарубіжної культур.

Отже, незважаючи на те що тоталітарно-бюрократична система справ-ляла значний негативний вплив на культурні процеси в Україні, гальму-вала їх демократичні національні тенденції, український народ жив, пра-цював, творив і навіть у нелегких умовах утисків та переслідувань жила й розвивалася вибита фізично і понівечена духовно українська культура, яка порівняно з минулими роками досягла чималих успіхів і зробила певний внесок у скарбницю світової культури.

Проте щоб зайняти належне місце у світовому культурному процесі, українській культурі необхідно повернутися до загальнолюдських цін-ностей, творчо засвоїти кращі досягнення сучасної цивілізації. Майбут-нє української культури у відродженні духовних традицій нашого наро-ду, збереженні самобутності національного духу, а також мови — най-першої засади інтелектуальної могутності нації. Саме це і допоможе формуванню сучасного образу України як європейської держави.