Видатні діячі культури Київської Русі
Процес розвою українського мистецтва починається десь у глибині віків.
Від тих найдавніших часів доби мамонта та печерного ведмедя знаход. на Україні – в Києві, на Чернігівщині та по інших місцях сліди людини та її тогочасного мистецтва.
В Київській Русі були такі видатні діячі культури:
Сковорода. Подібно, як автор “Історії Русів”, будив серед українського громадянства нові думки й національні почування Гри-горій Савич Сковорода. Уся його діяльність і вся його твор-чість указувала на близьке національне пробудження. Сковорода — це оригінальна постать “українського Сократа”, як звали його за-гально. Звали його також «ходячою академією», бо в сірій свитині, в чоботах, з палицею в руках, із сопілкою за поясом ходив по селах і вчив людей. Скрізь, де з’явився, будив зацікавлення своїми пи-таннями й своїми думками. Розмовляв з людьми, де тільки їх зустрінув: на ярмаркових майданах, на шляхах, під церквами, хоч найрадше любив навчати в холодному садку або в затишній пасіці.
Родився в селі Чорнухах, у Полтавщині, як син козака в 1722. р. Дитячі літа провів у близькім житті з природою: серед вишневих садів, темних гаїв, на берегах рідної річки. Від дитинячих літ залюбки читав книжки і виявляв нахил до музики. Вчився в київській академії. По двох роках побуту в Києві виїхав до надвірної капелі цариці Єлисавети в Петербурзі, куди його покликано за гарний голос. Під цю пору українські співаки тішилися на півночі великою славою (Дмитро Бортнянський) і українська пісня добула собі широкий розголос. З Петербургу вернувся до Києва. Щоб пізнати світ га лю-дей, виправився в подорож по Європі і звидів пішки Польщу,, Угор-щину, Німеччину та Італію. По повороті прожив десять літ на са-моті. Якийсь час був учителем поетики в переяславській духовній семінарії, де на основі нових поглядів написав підручник поезії (“Руководство о поезії”). Тим твором наразив собі єпископа й мусів кинути становище. Потім був учителем у домі поміщика Степана Тамари, в московській Троїцькій Лаврі, знову в Тамари, в харків-ській колегії, де згодом зайняв катедру етики й написав “Начальная двер к христіянскому добронравію для молодого шляхетства харковской губернії». З причини його ліберальних поглядів прине-волено Сковороду залишити виклади. Від тієї пори розпочав свої мандрівки по Україні. Помер у 1794. Над могилою просив дати над-пис: “Світ ловив мене, та не спіймав”. У часі мандрівок по лівобічній Україні вщіплював Сковорода і живим словом і власним життєвим І прикладом вищі моральні почування, накликував добувати знання, запалював до любови правди, рідного краю, заохочував до добрих діл).
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-19.V.1125, похований у Софійському соборі в Києві) — великий князь київський (1113—25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавче ("Устав" Володимира Мономаха) дещо ослабив гніт і визискування народу.
Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором "Поучения" (1117), листа ("грамотиці") до Олега Святославича (1096—97) та молитви. Автобіографічне "Поучения" Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму.
Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та художньо-естетичне значення і належать до видатних пам'яток письменства Київської Русі. Збереглися в складі "Повісті временних літ" за Лаврентіївським списком.
Уривок з "Поучения" подається за Літописом руським (пер. з давньорус. Л.Є. Махновця). У квадратних дужках надруковано додатки від перекладача.
ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р. в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, вчений. Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1698) і римську єзу-їтську колегію. Був ігуменом Братського монастиря; професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 р. — її ректором.
На вимогу Петра І (1716) виїхав до Петербурга. Фактично керував всіма справами російської церкви. Йому ж Петро І доручає скласти трактат "Духовний регламент" про створення Святішого Синоду. В Синоді Прокопович отримує посаду другого віце-президента. Був єпископом Псковським і Нарвським (1718), архієпископом Новгородським. Помер Феофан Прокопович 8 (19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований.
Феофан Прокопович — автор багатьох філософських, істо-ричних, теологічних та літературно-публіцистичних творів. За його відомим "Первым учением отрокам" (1721) вчилися росіяни і українці, білоруси і молдавани, грузини, серби, болгари, греки. Твори Прокоповича видавалися російською, старослов'янською, тогочасною книжною українською, а також німецькою, англійською, французькою, шведською, латинською та іншими мовами.
Для Прокоповича, як і для багатьох професорів Київської академії, в питаннях риторики головним авторитетом був Аристотель, який перший сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва, підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови.
Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визнача-ючи предмет риторики і подаючи точку зору Аристотеля, Платона, Цицерона, Квінтіліана та інших авторів, Прокопович доходить висновку, що найточнішим із них є визначення риторики як вміння добре говорити. Він аналізує сус-пільну, соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства; вказує на його приємність, здатність викликати почуття насолоди у слухачів; наголошує, що темами крас-номовства мають стати питання життя країни і народу.
Згідно з Прокоповичем, передумов красномовства є три: природа, мистецтво (тобто талант, освіта) та тренування на-слідування (передусім, дослідження історичних та філософських проблем, законів грецького і римського права,