Реферат

до диференційованого заліку

на тему: Відродження української культури у 20-х рр. ХХ ст.

Освіта і наука.

В 1926 р. у містах України, як і напередодні війни та революції, жило всього 20 відсотків населення; НЕП здебільшого повернув до великих міст тих мешканців, які розійшлися по селах та провінціях у часи голоду і незгод. Але різко змінилася картина культурного життя. Передусім це пов’язано новим характером освіти та складам студентства та учнівської молоді. З 19919 р. в Україні діяла нова система навчання, рідко з якою, основою освіти стала “єдина трудова школа” з загальним терміном навчання 10 років, що мала два ступені – семирічна школа – був обов'язковим для всього населення, безплатним і орієнтованим на поєднання загальної та професійно-трудової освіти. Після семирічки навчання можна було йти в загальні школи, технікуми.

У 1920 р. під керівництвом наркома Гринка в Україні проведено реформу освіту, що відрізнялася від аналогічних російських реформ. Університети в Україні було ліквідовано, на їх місце та педагогічних інститутів організовано так звані Інститути народної освіти (ІНО), що мали два факультети – професійної освіти та соціального виховання.

У 1921 р. при ІНО створені “робітничі факультети” (робітфаки) для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади вихідців із робітничого класу та селян бідноти. Паралельно розгорнута широка компанія ліквідації неписемності. Через неї за 10 років перейшло два мільйони селян.

Рисою освітніх реформ була їх робітничо-селянська орієнтація. Українську Академію мистецтв більшовики перетворили на Київський художній інститут, ліквідували таким чином автономію цього закладу; натомність на “гетьманську” Академію наук вони зважали й обмежилися прийняттям Положення про Всеукраїнську Академію наук, постанова уряду від 14 червня 1927 р., яке так ніколи в повному обсязі й не було впроваджене в життя.

Наслідком культурного життя Україна в перші роки комуністичної диктатури було з одного боку різке розширення соціалістичної бази української культури, залучення до культури “вчорашніх малописемних мас”, а з іншого боку неминуче низьке зниження “планки” мінімуму культурності, можна сказати, орієнтація на посередній рівень.

Проте, діяли і протилежно спрямовані сили. Зберегла виплив стара еліта, якам діяла проти більшовизму.

Столицею Української Соціалістичної Республіки тоді був Харків. Але Київ у культурному відношенні залишався своєрідною культурною столицею. Тут працювала Академія Наук, Київський Художній інститут, Київська консерваторія і музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка. в Києві діяло 5 українських театрів: Державний ім. Шевченка, Народний, з районних, а також три російські – ім.Леніна, Державний, Червоноармійський. У 1922 Лесь Курбас створив театр “Березіль”.

Харків був літературним центром. У приміщенні ВУЦВИК знаходилась кімната-кабінет української партії і члена ВУЦВИК, головного редактора газети “Вісті” і організатора всіх починань, і особливо, що стосувались літератора Василя Елиана-Блакитного. Ним було створено “Гарт”, “Плуг” і разом з М.Хвильовим ВАПЛІТЕ. В Харкові були провідні видавництва і редакції журналів, де могли друкуватися українські літератори і культурні діячі.

Всеукраїнська Академія Наук.

У статті Української Академії Наук відзначалася єдина вимога до членів та співробітників Академії – “визначення національної культури з її оруддям – українською мовою”. Більшовицька влада затвердила повний статус Академії, де йшло про “науково-творчу діяльність – на користь комуністичного суспільства”. Проте впродовж десятиріччя радянської влади Академія Наук зберегла автономію від політичної влади, в ній навіть не було партійного осередку.

Президентом ВУАН упродовж 1912-1928 рр. був ботанік В.І. Липакий, секретарем А.Ю. Кримський, віце-президентом ВУАН був С.Єфремов.

З переїздом до Києва Грушевського та початком його діяльності у ВУАН розгорівся запеклий скандал між ним та Єфремовим і Кримським. Боротьба між цими групами завдала великої шкоди українській культурі і полегшила торжество комуністичного тоталітаризму в Україні. Грушевський відчував ворожість та несправедливість проти себе, тим більше, що більшовицьке керівництво не виконало обіцянки рекомендувати його на посаду президента Академії Наук. Упродовж 1927 р. конфлікт у ВУАН набуває особливого напруження. Політбюро вже не розраховувало на Грушевського, але використовує конфлікт у своїх цілях. Планувалося залишити Кримського, усунути Єфремова, а президентом поставити Грушевського. Багато сучасних істориків засуджують Грушевського, бо у цьому конфлікті його вина була найбільшою. Проте було б помилково бачити в історії науки насамперед фракційну боротьбу. Українська наука зробила за цей час величезний внесок у розвиток національної культури. Велика робота здійснювалася у природно-науковому відділі. Чимало збитків завдала Україні еміграція наукових сил. Проте багато залишались і плідно працювали. Тимошенком у США була започаткована науково обґрунтована інженерія. Його учні залишилися в Україні і продовжували наукові дослідження в галузі механіки. У соціально-економічному відділі велися дослідження в галузі економіки України, продуктивних сил, економічної статистики та деформації.

Величезна праця здійснювалася в галузі українознавства – етнографії та фольклористики. Етнографічна комісія на чолі з фольклористом А.Лободою, ректором Київського ІНО, старалась на широку кореспондентів, кількість який зросла з 400 в 1926 до 10 000 в 1928 р.

В українській академії наук велися дослідження староукраїнської культури та літератури. Важко переоцінити досягнення історичних установ, що працювали під керівництвом Грушевського. Насамперед великий доробок ученого, який опублікував 4 і 5 томи історії української культури та томи “Історія України-Руси” до 9 включно.

Без урахування доробку української науки, в тому числі гуманітарної, неможливо говорити про національне відродження в двадцятих роках. Сам процес українського ренесансу мав багато складових. В 20-ті роки тільки почали розкриватися різноманітні можливості української культури.

З наближенням “великого перелому” ситуація в українській нації ставала дедалі драматичною.

У квітні 1928 р. мали відбутися вибори академічного керівництва. Перед від’їздом