Культура Стародавнього Сходу. Культура Месопотамії

План

Велика територія, що розкину-лася від гір Вірменії на півночі до Перської затоки на півдні, від гірських областей Ірану на сході до сирійсько-месопотамського степу на заході, прийняла на себе назву, якою спочатку давньогрецькі географи нарекли рівнинну область в нижній та середній течії рік Тигр та Євфрат. Ця назва—-Месопотамія, що буквально означає “Межиріччям”.

Дві великі річки, Тигр і Євфрат, правили не тільки за своєрідне обрамлення прекрасного полотна, на якому від-билися народження, становлення, розквіт і занепад протягом кількох тисячоліть цілої низки цивілізацій. Примхливий, нерідко жорстокий характер цих річок і складні кліматичні умови суттєво вплинули на дух месопотамської культури. Упродовж тисячоліть руїни колись знаменитих міст — Вавилона та Ніневії — були поховані під піском, болотом та щебенем.

Руїни Месопотамії та написи на них поступово відкривали свої таємниці. Спочатку були дешифровані написи ассирійською мовою, які донесли до нас відомості про події, що мали місце більш як чотири тисячі літ тому, пізніше стало очевидним, що існували ассирійський і вавілонський діалекти тієї мови, котру тепер називають аккадською.

Шумери, походження яких до цього часу чітко не визначено, хоча традиція пов'язує їхню батьківщину з островами Перської затоки, в кінці IV тисячоліття до нашої ери, рухаючись з півдня, освоїли долину Тигру та Євфрат. На початку III тисячоліття до нашої ери в Південній Месопотамії вже і виникли шумерські міста-держави. Як правило, вони споруд жувалися на природних узвишшях, були оточені стінами мали до 40—50 тисяч жителів. Такими містами були Ереду (крайній південний захід месопотамської рівнини), поряд з ним Ур, далі на північ на березі Євфрату місто Ларса, на схід від нього на березі Тигру — Лагаш. На березі Євфрату ж було зведене місто Урук, а в центрі краю над Євфратом піднялося місто Ніппур — головне святилище всього Шумеру. Правителі міст мали титул лугаль («велика людина», тобто цар) або енсі (правитель і жрець одночасно). На межі XXIV та XXIII століть до нашої ери, після драматичного протиборства міст Лагаш та Умма, правителю останнього Лугальзагесі вдається вперше об'єднати майже весь Шумер. Шумерський період історії Межиріччя охоплює близько п'ятнадцяти сто-річ, завершується він наприкінці III — початку II тисячоліть до нашої ери так званою III династією міста Ура (бл. 2112-— 1997 pp. до н. е.), династіями Ісіна (2017—1794 pp. до н. е.) та Ларси (2025—1763 pp. до н. е.), остання з яких вже була лише частково шумерською. _

Східні семіти — аккадці, що займали північну частин нижнього Межиріччя, з давніх-давен були сусідами шумерів і перебували під значним впливом останніх. У другій половині ІІІ тисячоліття аккадці підкоряють собі південь Месопотамії. Активна політика правителя міста Аккад Саргона Древнього привела до утворення об'єднаного «царства Шумера і Аккада». Спочатку він створює перше в історії регулярне військо, яке налічувало 5400 воїнів-професіоналів і залежало тільки від його милості. Зрошувальна система починає будуватись і функціонувати в Загальнодержавному масштабі. Запроваджується єдина система мір і ваг. Онук Саргона, цар Нарам-суен (2236—2200 pp. до н. е.), завершує справу, почату дідом. За його правління Аккад (Північна Месопотамія) сягає вершин розквіту. Цар став величати себе «могутнім богом Аккаду» й наказав зображати себе на рельєфах у головному уборі, прикрашеному рогами (атрибут божества). Він мав титул «цар чотирьох сторін світу».

Засновник ІІІ династії, правлячої в місті, Урнаму мав титул “цар Шумеру й Аккаду”. Сам Ур дав приклад класичної східної деспотії, де цар був верховним суддею, очолював державний апарат і керував зовнішньою політикою, і де його влада спиралася на бюрократичний апарат та армію. Син Урнамму Шульгі (2093 —-2046 pp.) посилює культ царя-Бога введенням на практиці шанування своїх скульптурних зображень і принесення їм жертв. Після значного піднесення міста Вавилона на політичній арені ця територія почала назива-тися Вавилонією. Отже, культура Месопотамії в II тисячолітті до нашої ери - результат діяльності семітських народів. Однак це не означало зникнення шумерської культури, бо злиття двох народів відбувалося поступово й не спричиняло повної заміни шумерської культури семітською.

Значний період у розвитку культури Месопотамії зв'язаний з історією Вавилонії (2316 — 539 pp. до н. е.). У ХІХ. столітті до нашої ери царям Вавилона вдалося об'єднати під своєю владою Межиріччя. Серед великої кількості імен правителів і династій слід звернути увагу на Саргона Древнього, засновника аккадської держави, царювання якого (2316 — 2261 pp.) примітне будівництвом монументальним культових споруд.

Взагалі перші землеробські поселення на півночі Месопотамії виникають наприкінці VIII — на початку VII тисячоліть до нашої ери. Але своєї характерної форми месопо-тамська культура досягла приблизно в епоху ранньої писемності, тобто близько середини IV тисячоліття до нашої ери. У протописемну епоху склалася та фундаментальна модель культури, яка, з одного боку, дала змогу Месопотамії оцінити й збагнути свої найважливіші проблеми, а з іншого — ви-робити критерії для оцінки свого оточення.

Першою серед ознак цієї моделі культури слід назвати великомасштабну планомірну іригацію, яка з цього часу назавжди стала характерною рисою сільського господарства Месопотамії. Із розвитком землеробства пов'язаний помітний приріст населення. Долина Межиріччя вкрилася новоствореними поселеннями, на місці старих се-лищ виникали міста.

Переростання села в місто привело до формування політичної моделі цивілізації — примітивної (первісної) демократії.

Зміни в економічній і соціальній сферах життя суспільства Месопотамії