Довгий час цей визначний твір копіювався знову й знову, й в урочистих випадках, наприклад під час святкування Но-вого року, голосно читався. Про значну роль твору в релі-гійному й державному житті свідчить уже те, що завойовники Вавилона ассирійці перейняли його в повному обсязі, змінивши тільки ім'я Мардука на ім'я верховного бога своєї держави Ашшура. Найдавніший текст поеми датується X століттям до нашої ери.

Як цього вимагає традиція, текст починається першим актом творення - розмежуванням неба і землі:

Коли вгорі не звалося небо,

А суша внизу була безіменна,

Апсу первородный, всесотворитель,

Праматір Тіамат, що все породила,

Води свої мішали докупи.

………………………………………………

Коли ще з богів не було нікого,

Нічого не названо, долею не позначено,

У надрах тоді зародились богове.

Завершується поема «Енума еліш» описом діяльності Мардука щодо визначення дальшого порядку та розмірів жертвопринесень, хвалою богам. Поема містить у собі Символ Віри вавилонської релігії, а кінцеві її строфи можна порівнювати зі славослов'ям багатьох релігій.

З етичними пошуками жителів Стародавньої Месопотамії Європа познайомилася через текст Біблії. Саме вавилоняни першими розмірковували над сутністю та роллю зла, пос-тавили питання про призначення людини. Думки, викладеш в біблійних «Книзі Іова» й “Еклезіасті” вперше в історії були, хоч і не в такій досконалій формі, записані клинописом на глиняних табличках. Античний філософський діалог своїм корінням пов'язаний із месопотамським прототипом.

Ім'я Гільгамеш - аккадського походження, його шумерський варіант близький за формою до Більгамес, що, можливо, означає «пращур-герой». Гільгамеша можна сприймати як реальну історичну, особу, він був пятим правителем І династії міста Урука в Шумері (кінець XXVII — початок XXVI ст. до н. е.). Після смерті був обожнений, і вже в списках із Фари його ім'я знаходимо з детермінативами бога.

Поема, сповнена глибокого філософського змісту, — вияв високого рівня літератури Стародавнього Сходу. Вона складається з дванадцяти пісень

Образи Енкіду і Гільгамеша розвиваються за законами епосу: на перший план виходять фізичні й моральні якості героїв, що дають змогу подолати перешкоди, нездоланні для простих смертних. Чари, дивовижні істоти-помічники вже не мають при цьому вирішального значення, як це було в міфах.

У поему закладено й більш глибокий моральний зміст: людина не може зрівнюватися з богами, даремними будуть й силкування здобути безсмертя. Але те, що робить людину безсмертною в пам'яті людей, — це її славні діла.

Право. Складні й суперечливі процеси в житті міських общин і всього Шумеру викликали до життя перші правові акти в галузі соціально-економічних відносин. Впливовий громадянин міста Лагаша на ймення Уруїнімгіна, підтри-маний «плебсом», усуває енсі Лугальанда і за часи свого правління (2318—2312 pp.) здійснює низку соціальних реформ. Саме він першим проголосив формулу «Хай силь-ний не ображає вдів та сиріт». Новий правитель зменшив плату за відправу релігійних обрядів, відмінив, дбаючи про розвиток міської економіки, ряд податків для ремісників, захистив громадян Лагаша від лихварської кабали.

Наступний крок у формуванні правових норм був зроблений у законах царя Шульгі. Це перші відомі в історії правові акти. В законах Шульгі встановлювалася винагорода за повернення раба-втікача володарю, визначалися штрафи за тілесні ушкодження

Та найвидатнішою пам'яткою давньосхідної правової думки стали закони царя Хаммурапі, викарбувані на чорному базальтовому стовпі. Мабуть уперше закони набувають форму судового кодексу. Цей кодекс має досить великий вступ, де сповіщається, що боги передали Хаммурапі царську владу, щоб він захищав слабких, сиріт та вдів від образ та утиску сильними. Власне, кодекс налічує 282 статті, що охоплюють майже всі сторони життя вавилонського суспіль-ства того часу. Ці статтті подають основи громадянського, карного та адміністративного прав.

Кодекс законів Хаммурапі важливий ще й тим, що в ньому реалізується, хоч і не завжди послідовно, принцип вини та злої волі.

Звичайно правові норми захищали інтереси панівних верств населення державі: були передбачені покарання не-покірних рабів, за викрадення чи переховування раба оголошувався смертний вирок.

Кодекс Хаммурапі містив і ряд норм, що стимулювали економічне життя країни. Так, боргове рабство обмежувало-ся трьома роками роботи на кредитора. Коли минали ці три роки, позика, незалежно від її розміру, вважалася погаше-ною. Також за умови стихійного лиха і знищення врожаю борг (позика й відсотки) автоматично переносився на на-ступний рік.

В кодексі були закладені засади орендного права. Так, встановлювалась орендна плата за використання поля (третина врожаю) і саду (дві третини врожаю).

Шлюб визнавався законним за умови укладення контрак-ту. Перелюбство жінки каралося смертю винуватицю топили. Щоправда, коли потерпілий чоловік прощав жінку, то звільнявся від відповідальності і винуватець. Перелюбство чоловіка визнавалося тільки в разі зваблення жінки вільного. За законами Хаммурапі батько не міг відмовити синам у праві на спадок (за умови, що вони не скоїли злочину). Обов'язком батька було навчити синів свого ремесла.

Архітектура. «Батько історії», великий давньо-грецький учений Геродот, побував у Вавилонії близько 460 року до нашої ери й залишив досить докладний опис столиці царства, що ще не втратила остаточно своїх пишних форм, хоч уже і вступала в пору занепаду. Передусім Геродот був вражений тим, що Вавилон правильно й розумно сплано-ваний, чого не було в жодному з відомих йому міст. У столиці зводили три- й чотириповерхові будинки. Місто перетинали широкі прямі вулиці Тогочасні вузькі та звивисті вулички грецьких міст