Найбільшого розмаху будівництво у Вавилоні досягло за Навуходоносора II, що по праву носив титул «цар Вавилонії, цар Шумеру і Аккаду, цар чотирьох сторін світу». Підко-ривши Сирію, закріпивши за собою Фінікію, Навуходоносор захопив Єрусалим, столицю Юдейського царства, і вико-ристав усіх полонених на будівництві храмів, укріплень, палаців Вавилона.

Геній вавилонських архітекторів втілювався не лише в будовах храмових комплексів, іригаційних та оборонних спо-руд, палаців царів. За правління того ж таки Навуходоносора II споруджено так звані «висячі сади Семіраміди** Справжнє ім'я цариці Саммурамат. Вона була матірю і регентшею царя Адад-Нерарі (810-783 рр. до н.е.), що учпадкував престол іще хлопчиком. Звичайно, з огляду на роки царювання її сина, вона ніякого відношення до висячих садів не мала.» - справж-ню перлину інженерної думки того часу. За легендою, цар вирішив подарувати своїй улюбленій дружині цілу оазу, ніби вивезену з гір Мідії, звідки вона була родом.

Вавилонська культура мала великий престиж у стародавньому світі. Досягнення безіменних жерців, архітекторів, астрономів, поетів були використані народами-сусідами, багато чим ми користуємося і тепер. Зокрема, місячно-сонячним календарем. Близько 2500 року до нашої ери шумерські чиновники почали точно й докладно вести облік часу за днями, місяцями й роками. Семиденний тиждень прийшов у сучасну культуру теж із Месопотамії. Улюблений напій ба-гатьох — пиво — вживали там уже VI тисячолітті до нашої ери. Шумери, як про це свідчать глиняні таблички, варили з ячменю 19 сортів пива.

Нарешті, відомо, що в І тисячолітті до нашої ери у Вавилоні особливого розквіту набули астрономія та астрологія. Халдейські мудреці були носіями точних знань про рух зірок і планет.

Вершиною розвитку вавилонської математичної астро-номії вважається V століття до нашої ери. Велику роль у ознайомленні греків з астрономічними знаннями відіграла школа, заснована вави-лонським вченим Вересом на острові Кос близько 270 року до нашої ери.

Досягнення Месопотамії в галузі математики, медицини та багатьох інших наук багато в чому запозичені, збережені, розвинуті античною культурою. Як це було вже зазначено, античний філософський діалог і, можливо, навіть театр (згадаймо зародження релігійної драми) мають в основі месопотамські прототипи. Цим же джерелом користувалася міфологія античності, наприклад, інтерпритуючи сюжет про зміну поколінь богів.

ІІ. Культура Стародавнього Єгипту.

План

На території сучасного Єгипту людина з'явилася ще в епоху палеоліту. Але тільки в VI тисячолітті до нашої ери, тобто в епоху неоліту, на землях, що заливаються Нілом, виникли землеробство і скотарство. Іригаційні споруди —дамби, греблі, канали — почали будувати в першій половині IV тисячоліття, за мідно-кам'яного віку. В 1894—1895 роках англійські вчені Ф. Пітрі та Дж. Квібелл відкрили у Верхньому Єгипті (Нагада) доісторичну культуру Єгипту, яка прямо вказала на африканське її походження. На цьому рівні свого розвитку культура тери-торій, що прилягали до долини Нілу, була тісно пов'язана із сахарсько-суданським культурним ареалом. Власне єгипет-ські риси культури виявились у так званий «протодинастичний період» (3300—3000 pp. до н. е.). З минулого були взяті кам'яні знаряддя праці, пантеон богів, магія, культурна відмежованість окремих частин Єгипту, шанування тварин, рослин і сакральних предметів.

3 досвіду десятків поколінь жителі долини й дельти Нілу навчилися раціонально використовувати розливи ріки для землеробства. Була створена система так званого басейново-го зрошення. Землі, що їх заливала повінь, розгороджувалися валами, а після того як родючий мул осідав, воду спускали й засівали вологий грунт. За сотні років зрошувальні споруди, що створювалися зусиллями окремих общин, з'єднувались у більші системи. Зростання продуктивності праці в земле-робстві дало змогу вивільнити частину населення для занять ремеслами.

Після тривалих усобиць між номами в другій половині IV тисячоліття до нашої ери виникають два великі царства — Нижньоєгипетське (на півночі) та Верхньоєгипетське (на півдні). Центрами їх були відповідно міста Бутр і Нехен (грецьке — Ієраконполь). Наприкінці IV тисячоліття до нашої ери цар Верхнього Єгипту Менес (наводиться грецька транскрипція його імені) об'єднав країну, ставши заснов-ником першої династії фараонів. Після цього царі Єгипту зображаються увінчаними двома коронами: білою конусо-подібною короною Верхнього Єгипту, надітою поверх черво-ної корони Нижнього Єгипту. Сам термін «фараон» трап-ляється за часів правління XVIII династії (близько 1600 р. — середина XIV ст.). Крім єгипетських текстів, цей термін вживається у Біблії як видозмінена форма усталеного слово-сполучення «пер-аа» — «будинок великих». У єгиптян ці слова слугували для метафоричного визначення того, хто живе у великому будинку, тобто в палаці.

Наприкінці додинастичного періоду виникає єгипетська ієрогліфічна писемність.

Вивчення культури Стародавнього Єгипту спирається на періодизацію історії династичного Єгипту від 3000 року до середини IV століття до нашої ери.

Період Раннього царства (бл. 3000—2800 pp. до н. е.) характеризувався подальшим розвитком систем зрошення, що давало змогу значно збільшити продуктивність сільського господарства. Однією з найважливіших функцій царя в Ста-родавньому Єгипті була організація будівництва й підтри-мання в належному стані зрошувальних систем. Основними культурами були ячмінь і пшениця-двозернянка. Єгиптяни зналися на виноградарстві й виготовляли виноградне вино, про що свідчить значна кількість посудин для його збері-гання з археологічних розкопів. Розводилися велика рогата худоба, вівці, кози, осли, свині. Було розвинуте ткацтво. В цей час єгиптяни почали використовувати гончарний круг. Розширювався товарний обмін у самому Єгипті і з сусідніми країнами Східного Середземномор'я і Нільської Ефіопії. Розкішні поховання царів, жерців, представників знаті