Цар II династії Хассехем остаточно об'єднав Єгипет, силою припинивши заворушення на півночі країни.

В часи Раннього царства склалися всі види знаків єгипет-ського ієрогліфічного письма, система лічби, для письма став використовуватись папірус, будувались монументальні гробниці-мастаби і створювались перші статичні зображення офіційних осіб держави, були закладені основи строгого канонічного мистецтва.

З епохи Раннього царства постає традиція складати цар-ську титулатуру з чотирьох імен: «ім'я Хора», що пов'язувало царя з його божественним двійником; «ім'я Обох Володарок» — богині Нехтеб, яка стала символом Півдня в образі соко-ла, та богині Уаджет (букв. «Зелена»), яка представляла Північ в образі змії кобри; «золоте ім'я»** Шанування Сонця (Ра) — центральний культ в геліопольській теології — стало загальнодержавним. Це підтверджують імена царів: Джосер — «сонце в золоті», Джедеф-Ра — «Син Ра». Про перших царів V династії легенда згадує як про «дітей Ра», народжених жінкою жерця Ра (папірус Весткар). — символ божест-венної плоті царя; титул царя Верхнього та Нижнього Єгипту, після якого вже вказувалось його власне ім'я.

У формуванні культури раннього Єгипту велику роль відігравало географічне положення цієї країни. Долина Нілу, де й виникла велика цивілізація, в цілому становила замк-нений простір. На півночі — Середземне море, на півдні — перший поріг Нілу, на заході — «повна диких звірів Лівійська пустеля», на сході — хребти Аравійської пустелі були, природними кордонами країни.

Період Давнього царства (початок XXVIII — середина XXIII ст. до н. е.) позначений суттєвими змінами в житті Єгипту. Площі оброблюваних земель розширюються, мотику доповнює рало, вдосконалюється система зрошення.

Єгиптяни займались окрім виробництва зерна садівницт-вом, городництвом, виноградарством. Саме в Єгипті в цей час з'явилися перші бджолині пасіки. Особливістю тварин-ництва, що переважно розвивалось у Дельті, було утримання в стаді домашніх тварин повністю або частково приручених тварин пустелі: антилоп, козерогів, газелей. Пожвавлюються зв'язки з Передньою Азією та Нільською Ефіопією.

Загальне піднесення господарства, можливості мобілізо-ваного населення дали змогу будувати гробниці-піраміди. Перший цар III династії Джосер зводить першу східчасту піраміду (XXVII ст. до н. е.). Збереглися навіть відомості про архітектора царя — лікаря і чаті (верховний сановник і помічник царя) Імхотепа.

Основу економіки Єгипту складають царські, храмові гос-подарства. Виділяються й великі господарства вельмож. Селяни й ремісники повністю або частково позбавлені за-собів виробництва. Існувала інституція рабства — так звані повні раби, баку. На вершині ієрархічної державної струк-тури перебував цар, якому належала формально необмежена економічна, політична влада. Опорою держави було численне піню військо, що здійснювало походи в Лівію, Нубію та на Синай. Тільки під час походу в Нубію військо засновника IV династії царя Снофру захопило 7 тисяч полонених і 200 тисяч голів худоби.

Невдоволена утисками центральної влади номова знать постійно виявляла опозиційні настрої, що врешті-решт при-звело до розпаду Єгипту після смерті останнього царя VI династії Піопі II в 2250 році до нашої ери. Номи постійно ворогували між собою, колись єдине господарство країни занепадало.

Із VII династією царів Єгипту посилюється і значення міста Абідос, патроном якого був бог Осіріс. З цим богом починають пов'язувати надії на безсмертя. Найчастіше ім'я цього бога супроводжував епітет Уннефер, тобто «той, що перебуває у стані благості». Саме від цього епітета виникло й поширювалося серед східних слов'ян після прийняття християнства ім'я Онуфрій. З Єгипту походять також імена Таїса, Пахом, Сусанна, Пафнутій.

Манефон стверджує, що 70 царів VII династії правили 70 днів. Наприкінці III тисячоліття нашої ери виділилися два центри політичного й релігійного життя в долині Нілу. Це були місто Гераклеополь (на півночі, біля Фаюмської оази) і місто Фіви. Цей період, що дістав назву «першого пере-хідного», відповідав VII—X династіям царів.

Приблизно в 2040 році до нашої ери саме фіванському царю Ментухотепу І (XI династія) вдалося знову об'єднати країну.

За часів Середнього царства (близько 2160—1700 pp. до н. е.) в Єгипті входить до вжитку бронза, удосконалюється рало, виникають численні нові знаряддя праці. Налагоджено виробництво скла, вироби з непрозорого скла починають прикрашати будинки знаті. З'явилися велетенські іригаційні споруди у Фаюмській оазі.

Про рівень розвитку архітектури та образотворчого ми-стецтва свідчать, наприклад, храм Аменемхета III в Ель-Фаюмі** Знаменитий Лабіринт, від грецької транскрипції престольного імені царя — Ні-маат-Ра, тобто Ламарес. Цей унікальний архітектурний ансамбль площею 72 тис. кв. м до наших днів не зберігся. Геродот стверджував, що Лабіринт перевершує самі піраміди.

, статуї Сенусерта III і Аменемхета III, розписи гроб-ниць царів у Бені-Хасан із зображеннями природи та сцен повсякденного життя.

Середнє царство стало класичним періодом розвитку єги-петської культури. Були закладеш основи світської науки, яка дедалі більше віддалялась і відділялась від магії. Здобуття освіти в школах писарів вже було справою суто утилітарною. Знання, оволодіти яким міг не кожен (а значить, воно - дар божий!), було потрібне для досягнення високого соціального і майнового становища. З одного тексту дізнаємося про бідного юнака, який «досяг стопів фараона завдяки своїй дощечці для письма».

Від епохи Середнього царства людству у спадок залишені перші математичні й медичні тексти, де викладено практичні й конкретні завдання (Московський математичний папірус Рінд Британського музею, магіко-медичні папіруси IV і V, знайдені в Рамессеумі, та ін.).

Очевидно, що великий (довжина його 20,5 м) медичний папірус Еберса, де вперше в історії медицини викладене вчення про 22 кровоносні судини, «що йдуть від серця», пульс, серце, вміщено близько 900 лікувальних рекомендацій проти різних