Епохою Середнього царства датуються запис обмірів краї-ни, списки сузір'їв на саркофагах, спроби скласти щось на кшталт енциклопедії (з розкопок Рамессеума).

Розквітла світська художня література. Так, «Історію Сінухета» дослідник-єгиптолог Б. А. Тураєв назвав справж-нім романом «зовсім позбавленим фантастичного елементу». «Казка про потерпілого в корабельній аварії» складена під впливом вражень від екзотики далеких країн на берегах Чер-воного моря. А практика тогочасного судочинства породила “Красномовного селянина” - цілком авторський твір, що вмістив промови несправедливо ображеного селянина, зберіг їхній пафос і передав їхній зміст за всіма законами єгипетської риторики.

Старі архітектурні форми, піраміда й заупокійний храм, доповнюються сонячним храмом з обеліском, типом скель-ної гробниці, їх комбінаціями. Гробниці царів і вельмож починають прикрашати жанрові розписи.

Відгукуючися на потреби динамічного економічного й духовного життя держави змінюється і письмо - з'являється скоропис, так зване ієратичне письмо.

Єгиптяни стали займатися конярством. З Азії були виве-зеш й почали культивуватися нові породи дерев (гранатове, оливкове, персикове, яблуня, мигдаль, вишня та ін.). У гос-подарстві широко застосовуються мідь, бронза, камінь, з'являються й перші вироби із заліза: Ливарний реманент збагатився ножними міхами, ткацький — новим верти-кальним верстатом, з'явився давній родич українського ко-лодязного «журавля» - водопідйомний механізм «шадуф». Вершин довершеності досягло мистецтво муміфікації.

За 30 років правління цар Рамсес III подарував храмам понад 100 тисяч полонених із Сирії та Палестини, більш як 200 тисяч гектарів орної землі.

Армія, сформована для боротьби з гіксосами, використо-вувалася фараонами для відновлення Єгипетської держави в межах Середнього царства

Фараони цієї династії залишили прекрасні архітектурні пам'ятки, наприклад, архітектурний ансамбль заупокійного храму цариці Хатшепсут в місцевості Дейр-ель-Бахрі, новий храм на честь Амона-Ра у Фівах, розкішний палац Аменхо-тепа III на західному березі Нілу, його заупокійний храм, від якого залишилися відомі «колоси Мемнона». Два гранітних сфінкси з цілої алеї біля храму перевезені до Санкт-Петер-бурга.

На час панування XVIII династії припадає і перша в історії спроба ввести монотеїстичну релігію. Цю сміливу релігійну реформу впровадив Аменхотеп IV, який правив близько 17 років в XІV столітті до нашої ери. Фараон-реформатор замінив культ Амона-Ра і цілий пантеон богів культом єдиного бога Сонця - Атона.

В епоху Нового царства єгипетська культура інтенсивно поширюється за межі Єгипту, взаємодіючи з культурами сусідніх народів.

Значну кількість елементів єгипетської державності переймає Нубія. Вона сприймає канон єгипетського мистец-тва, запозичує релігію та ієрогліфічне письмо.

Як результат контактів з іншими культурами, особливо культурами Близького Сходу й Месопотамії, в самому Єгипті поширюється шанування войовничих азійських богів і богинь. Це були близькосхідні Баал і Решеф, месопотамські Іштар, Анат та ін. В літературі поширюються семітизми.

Значна спадщина залишилася після Нового царства не лише в архітектурі, скульптурі, живописі. Збагатилася нови-ми жанрами й література: збереглися твори любовної лірики, сатири, історичні та міфологічні твори, автобіографічні написи. В літературі, особливо після перемоги Єгипту над гіксосами, червоною ниткою проходить тема оспівування ратної слави. Під впливом пафосу офіційної літератури змінюється тональність навіть заупокійних текстів. Так, у «Книзі мертвих» гімни богам немовби відтісняють ритуал на другий план. Любовна лірика пориває з культом і в так званих «піснях услади серця» постає як лірика світська, позахрамова. В одній з таких пісень, що мали широку популярність, описуються страждання красуні, яка воліє потрапити до гарему фараона «Mexі» (можливо, Хоремхеба).

Пізній період історії Стародавнього Єгипту (XI ст. 332 р. до н. е.) характеризується в цілому подальшим занепа-дом держави, посиленням впливу елементів лівійської, асси-рійської, грецької, перської культур.

На початку XI століття до нашої ери в Єгипті знову відновлюються два царства: Нижньоєгапетське (столиця — м. Таніс) та Верхньоєгипетське (столиця — м. Фіви).

Та все ж Єгипет не зміг протистояти новій хвилі азійських завойовників - персам і після поразки від війська Камбіза в битві під Пелузією (525 рік до н. е.) надовго залишився в орбіті перських впливів. Самі перси високо оцінювали куль-турний потенціал Єгипту й рахувалися з ним в економічній, дипломатичній і культовій політиці.

3 часів домінування в Єгипті Саїса офіційною писемною мовою стає демотична. Вона мала значну кількість запози-чень з арамейської мови й нагадує нашу стенографію, важко прочитується спеціалістами, а назву свою дістала від Геро-дота.