РЕФЕРАТ

до диференційованого заліку

на тему:

“Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст.”

План

Особливості розвитку світової культури ХХ ст.

Основні напрями і тенденції розвитку культури ХХ ст.

1. Враховуючи унікальність XX ст., його технологіч-ну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрід-ність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі III тис. своєї історії.

На перший погляд здається, що расово-етнічна, лінгві-стична, соціально-економічна розмаїтість сучасних на-родів земної кулі не дає підстав для вживання таких ка-тегорій, як "світова культура", або "світова цивілізація XX ст.". Проте за зовнішнім проглядається цілісна кар-тина із загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю. Саме в нашому столітті заявили на повен голос про себе інтег-раційні процеси. На планеті майже не залишилося куль-тур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що при-вело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Безумовно, універсалістські тенденції виявляють-ся в кожній національній культурі залежно від конкрет-них складових історичного досвіду народу, його менталь-ності, соціального устрою та економічного укладу, що створює в кожному конкретному випадку особливу куль-турну ситуацію. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характе-ризується передусім відчуженням мас від культурних над-бань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духов-них цінностей на периферію людської свідомості, пану-ванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним.

В океані пароксизмів нашого століття — кровопролит-них світових та регіональних війн, ядерної загрози, націо-нально-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, забруднення та нищення екології, зроста-ючої егоїзації, роботизації людських індивідів тощо — ба-гато хто починає сприймати культуру як "землю обітовану", як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв'я-зати гордіїв вузол проблем сучасного людства.

Індустріалізація культури являє собою одну з закономір-ностей даного століття. Наслідки цього процесу супереч-ливі в духовному відношенні. Розвинута, з одного боку, техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого — загальнодо-ступність творів мистецтва перетворює їх на предмет по-буту, знецінюючи їх. Полегшеність та спрощеність сприй-няття робить не потрібною внутрішню підготовку до спілку-вання з мистецтвом, що різко знижує його вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтво-рення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення “псевдокультури”, морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого ма-сового споживача. На жаль, для більшості країн світу, в тому числі й для України, ця небезпека вже перетворилася в загрозливу реальність.

Протягом усього XX ст. відбувається поступовий зане-пад традиційних релігійних засад культури в масовій свідо-мості. Передусім це виявляється у концептуальних хрис-тиянських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього.

2. Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. При цьому мо-дернізм заперечує можливості попередньої культури про-тистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войов-ничий антитрадиціоналізм модернізму, що інколи набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788 - 1860) та Фрідріха Ніцше (1844 - 1900), інтуїтивізму французького мислителя Анрі Бергсона (1859 - 1941), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875 - 1961), екзистенціалізму французьких філософів та письмен-ників Жана Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 - 1960) та німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889 - 1976). Важливе значення для світоглядних засад модернізму мала й феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938).

Творчість усіх цих мислителів становить "золотий" фонд новітньої філософії, а разом з нею й сучасної куль-тури, їхні роздуми про трагедію та крах традиційного гу-манізму, історичну безвихідь, у якій опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від нього ж приму-сили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі. Зокрема, в художніх творах, естетичних трактатах та публіцистичних деклара-ціях модерністів найчастіше порушується проблема абсур-дності світу, самотності та приреченості людини. Навіть ті твори модерністів, де домінують світлі, елегійні або навіть радісні емоції (наприклад, живописця та графіка Марка Шагала, 1887 - 1985; нідерландського живописця Піта Мондріана, 1872 - 1944; російського композитора та диригента Ігоря Стравинського, 1882 -1971; французького письменника Марселя Пруста, 1871 - 1922; англо-амери-кан-ського поета Томаса Еліста, 1888 - 1965; та ін.), просяк-нуті мотивами втрати зв'язків з реальністю, в них відчу-вається самотність митця, замкненого в колі своїх фантазій, спогадів та асоціацій.

"Вагомий внесок у розвиток експресіонізму зробив відо-мий австрійський художник Оскар Кокошка (1886—1980). Він — маляр і графік, драматург і артист-декламатор. Але всі прояви його таланту незмінно свідчать про схильність до експресіоністського світогляду та естетики.

Близьку німецьким експресіоністам доктрину емоційно-колористичного живопису сповідували паризькі фовісти (від франц. — дикі). Вони утверджували свого роду живопис "без правил", за що й отримали від критиків цю іронічну назву. До групи фовістів входили А. Матісс, А. Де-рен, М. Вламінк, А. Марке та ін. їх об'єднувало прагнен-ня до створення художніх образів винятково за допомогою яскравої відкритої барви, експресивних, напружених кольо-рових симфоній. Основні кольорові композиції фовісти брали з природи, максимально посилюючи та загострюю-чи їх. Від "Мосту" та інших експресіоністів їх