Спеціальне вивчення легенд про ранній Рим і зіставлення їх із результатами археологічних та лінгвістичних досліджень привели вчених до висновку, що відомості античних письменників у цілому заслуговують на довіру. Тепер визнано, що антична традиція містить поряд із вигадками і спомин про реальні історичні події та особи. Наприклад, достовірні у своїй основі відомості про етнічний склад населення на території майбутнього Рима, зв’язок цього населення зі Східним Середземномор’ям ( греки, фінікійці, етруски ), приблизний час виникнення Рима, зв’язок перших римських поселенців з Альбою Лонгою, злиття латинської і сабінської общин у Римі, загальні уявлення про діяльність перших римських царів, про етруське правління в Римі наприкінці царського періоду тощо.

На протязі 3 століття до нашої ери Рим утверджується як головна сила, що підпорядкувала собі весь Апеннінський півострів, включаючи і Етрурію, яка на той час вже вичерпала свій історичний потенціал, та більшість полісів Південної Італії. До кінця 3 століття до нашої ери Рим стає великою середземноморською державою. Підкоривши в останній чверті 3 та в першій половині 2 століття до нашої ери Карфаген, Рим став керівною силою в Центральному та Західному Середземномор’ї. В 2 та 1 століттях до нашої ери Рим підкоряє собі багаті землі елліністичної Греції, Єгипту і Малої Азії.

Рим зростав, будуючи легендарні дороги і починаючи торгівлю з сусідніми країнами. Життя в ньому було досить гідним, але жителі Риму прагнули більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі нові землі. Імперія ставала сильнішою, і ніхто вже не міг зупинити Рим. Захоплені у полон війська противника ставали рабами, яких купували багаті міщани, насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Але не кожен римлянин жив у такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих класів. Але Рим вижив. Як доказ його величі, були збудовані величезні арени, де проходили захоплюючі небезпечні змагання (битви гладіаторів, кінний біг, поєдинки рабів з левами тощо). Все це було неодмінними атрибутами римського побуту.

На протязі 1 століття до нашої ери складається велика римська латиномовна література, закладаються основи власного римського образотворчого мистецтва й архітектури.

На рубежі старої і нової ери Рим перетворюється на величезну світову державу. Старий полісний устрій вступає у непорозуміння з тими завданнями, які необхідно було розв’язувати у рабовласницькій країні. На зміну полісному республіканському устрою приходить імперія. Так з 1 століття нашої ери починається заключний етап розвитку античного Середземномор’я.

Період з 1 по 5 століття нашої ери – епоха останнього розквіту античної культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала під натиском напіводягнених голодних варварів, ставши жертвою своєї власної необачності, надмірної вишуканості та багатства. А до культури варварам діла не було – грандіозні палаци, монументи та скульптури, колони та форуми, сенати та префектури були знищені при взятті Рима. Загибель Риму означає і загибель великої античної культури в цілому. Як образно відмітив Т.Момзен: “Над греко-латинским миром опустилась историческая ночь, и отвратить ее было не в силах человеческих, но Цезарь дал все-таки измученным народам доживать вечер своего развития в сносных условиях. А когда, после долгой ночи, занялся новый исторический день и новые нации устремились к новым, высшим целям – у многих из них дало пышный цвет семя, посеянное еще Цезарем, и многие именно ему обязаны своею национальной самобытностью” Т.Момзен «История Рима», СПБ, 1993, с.258..

Критика Римської культури

У римської культури завжди було багато як прихильників, так і противників. Дійсно, багато хто не міг пробачити римлянам войовничість їх менталітету, що її вони успадкували від етрусків. Особливо не сприймали культуру Риму греки, що їх римляни підкорили. Елліни перемагали своїм генієм, а римляни досягали успіху лише завдяки фортуні. Але Рим зробив те, чого не вдалося зробити еллінам. Він об’єднав народи та запровадив порядок на землях, приніс їм мир. Кожен міг, будучи в безпеці від нападу, працювати, сіяти, збирати врожай, мандрувати землями країни та торгувати. За щитом Риму елліни зі своїми поглядами на життя могли нескінченно довго сперечатися на філософські теми. Можливо, Рим не перевершив греків у галузях філософії та скульптури, але він добре налагодив перекидання військ з одного кінця держави в інший та встановив справедливі закони. А це вже і є культурою. Рим на той час був універсальною ідеєю. Досягнення в тих галузях культури, в яких римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цілком запозичені у інших народів, у тих же самих греків. Але в будь-якому випадку римська культура не просто цікава – вона грандіозна, без неї не можна уявити давній світ, як і не можна уявити Рим без впливу на нього грецької культури.

Культура Вілланови у Північній та Центральній Італії. Культура етрусків

1000 років до нашої ери. Початок колонізації Італії етрусками. Приблизно в цей час, за підрахунками вчених, починається період залізного віку на території майбутнього Риму. Відбувається перехід від апеннінської культури та культури террамар (“жирна земля”), від яких залишилась велика кількість господарських відходів у вигляді кераміки, залишків бронзових виробів на свайних поселеннях біля водних просторів рік та озер. Субапеннінський період став перехідним, він визначається появою нових племен на території сучасної Італії, ці племена принесли особливу культуру, зокрема, вони померлих ховали на спеціальних полях-кладовищах. Змінився обряд захоронення,