У VI ст.. до н.е. практично одночасно виникають дві великі релігійно-філософські течії: на півдні це джайнізм (засновник – Вардхамана Магавіра), а на півночі – буддизм (засновник – Сідхартха Гаутама). Буддизм став однією з перших світових релігій, і навчав чотирьом благородним істинам.

Найдавніші пам’ятки архітектури та мистецтва Давньої Індії було створено в епоху Хараппської цивілізації. У міжчассі цих двох індійських культур для будівництва використовувалося переважно дерево. З початку нової ери у будівництві активно використовують камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми, ступи – кам’яні будови. Найвідоміші з них є споруди у Карлі та Еллорі.

Були створені спеціальні школи скульптури, а більшість скульптурних пам’яток має культовий характер. Це зображення численних індуїстських богів, Будди, добрих та злих духів. Поряд з релігійною існувала і світська скульптура.

У давніх індійців були успіхи у математиці, астрології, медицині, лінгвістиці. Індійці створили шістдесятичну систему зчислення, яку було вдосконалено до десятинної арабами і якою користуються тепер в усьому світі. Їх астрономи висловили припущення про обертання землі навколо своєї осі. Медики Давньої Індії створили аюрверду – науку про довголіття. Вони вивчали властивості трав, вплив клімату на здоров’я людини, писали про особисту гігієну та дієту. Вчені-лінгвісти Бгартрігарі, Віру чарі та Паніні написали перші дослідження, присвячені різним аспектам мовознавства. Також було написано безліч книг суто художньої форми, в яких, однак релігійно-філософські підвалини культури є постійно присутніми. Перлинами світової літератури є дві великі епічні поеми – “Магабгарата” та “Рамаяна”. У них містяться моральні, політичні, соціальні та філософські роздуми. Великої слави і популярності у віках зазнали невеликі за обсягом сюжети зі збірки байок, притч, казок і повчальних новел “Панчатантра” (IV ст.. до н.е.).

Серед видатних письменників Давньої Індії особливо виділяється Калідаса. Він написав багато п’єс, епічних і ліричних поем.

Культура Давнього Китаю є однією з найдавніших і найоригінальніших культур стародавнього світу. Культурну історію Давнього Китаю визначають від кінця ІІІ – початку ІІ тис. до н.е., коли в басейні річки Хуанхе виникли перші землеробські культури, і до 220 р. н.е., коли відбувся занепад імперії Хань.

У сиву давнину в кожної китайської общини були свої боги. Велику роль відігравали культ предків і обожнення сил природи. Стійким був культ священних гір, який супроводжувався людськими жертвами. З VI ст.. до н.е. у Китаї починають формуватися перші релігійно-філософські течії: даосизм (засновник Лао-Цзи), конфуціанство (засновник Конфуцій), пізніше на конфуціанстві формується моїзм (засновник Мо-Цзи).

За часів імперії Хань настає розквіт культури Давнього Китаю. Було винайдено компас. Видатний вчений Чжан Хен (78-139 рр.) сконструював прототип сейсмографа, створив небесний глобус, розробив теорію необмеженості Всесвіту в часі та просторі. Китайські вчені уточнили значення числа р, спорудили двигуни, де використовувалася сила вільно спадаючої води.

До успіху культури Китаю належить лакове виробництво. Лакувалася зброя та архітектурні деталі, предмети поховання, речі повсякденного вжитку. Давні китайці засвоїли культуру розведення шовкопряда. Китайський шовк цінувався у всьому стародавньому світі. Великим внеском Давнього Китаю до світової культури був винахід паперу. Спочатку він виготовлявся із залишків шовкових коконів. Але папір з шовку був досить дорогим. Потім було знайдено дешевий процес, коли папір почали робити із деревинного волокна. Винахід паперу і туші створив умови для розвитку техніки естампу, а потім і початків книгодрукування (ХІ ст. до н.е.)

Також зароджується філологія, поетика, історіографія. Видатним давньокитайським істориком був Сима Цянь (145-86 рр. до н.е.). Він створив 130-томну історію Китаю “Шіцзи”.Інший історик Бань Гу (32-93 рр. н.е.) написав твір “Хань шу”, який став пам’яткою офіційної історіографії.

Видатними китайськими літераторами у давній період були Цюй Юань (340-278 рр. до н.е.), Сун Юй (290-223 рр. до н.е.), Сима Сунжу (179-118 рр. до н.е.). Цюй Юань – поет скорботи. Його вірші відзначаються вишуканістю форми та глибоким змістом, насичені міфологічними образами. Лірика Сун Юя присвячена оспівуванню радощів життя, кохання та жіночої краси. Сима Сунжу прославляв велич імперії та її правителів.

Китайські землі становили великий інтерес для грабіжницьких походів військових союзів північних кочових племен. Для захисту від кочових нападів у ІV-III ст. до н.е. було споруджено більшу частину величезної фортифікаційної споруди – так званого Великого Китайського муру. Войовниче дружинне населення кочових “імперій” після падіння імперії Хань частково змінило попередні правлячі династії Китаю, а частково вирушило зі своїми сім’ями на Захід, давши поштовх Великому переселенню народів у Європі.

Культура Давнього Китаю заклала підвалини безперервної культурної традиції, яку можна прослідкувати далі протягом багатовікової історії Китаю аж до Нового та Новітнього часів.

П’єр Корнель

Корнель (Pierre Corneille) - відомий французький драматург, "батько французької трагедії", один із творців класицизму у французькій літературі.

Народився в Руані в 1606 р., помер у Парижі в 1684 р. Син адвоката; дитинство провів у селі, навчався в єзуїтській школі, потім вивчав право й отримав місце прокурора, дуже мало, однак, цікавлячись службовою кар'єрою. Творчість Корнеля відбивало суспільну боротьбу в період становлення абсолютизму.

Корнель створив монументальну трагедію, у якій вперше політичні ідеї абсолютистської держави – єдність нації, наступ на феодальну анархію, зміцнення влади монарха, пріоритет громадянського обов'язку й обов'язків перед приватними інтересами й особистими пристрастями – одержали втілення в героїчних ідеалізованих образах, найчастіше запозичених з політичної історії Рима.

У 1629 р. він