с. Петрів. Село має 300 років. Спочатку тут церква була дерев’яна. Сучасну поставили десь у 1850-х рр. За Польщі всі пани були поляки. Пан Рожна був також і лікарем. Його будинок було перероблено в клуб. Під цілим будинком є панські півниці. Під час другої світової війни село було знищено – залишилося заледве 5 хат. Тут відбувались жорстокі бої під командуванням маршала Рибалко. Він описав їх в своїх спогадах. Цікавою для селян була така подія. У село приїжджав німець, батько якого воював на цій території ще в 1915 році. Він описав топоніми і походження назви села Ісаків. Історію села, починаючи з 1915 року, пише Габурак Іван Йосипович (живе на Романівщині).  

с. Ісаків. У селі було два пана – поляк і українець. Українець Гірний, поляк – Славоцький. Від Гірного біля лісу Над Свидником залишився сад його імені. Назва Ісаків походить від імені якогось монаха. Крип’якевич згадує, що на околиці села в печерах жили монахи. В урочищі Данчиця колись був скельний монастир. В пізньому Середньовіччі тут був шляхетський замок, від якого залишився земляний вал. В селі побутує легенда і пов’язаний з нею звичай. На Великдень громада збирається і іде на берег подивитися на воду. Бо інакше, якщо цього не зробити, будуть боліти очі. Одна частина села іде до Дністра з однієї сторони, інша з іншої. Дністер, оминаючи село, робить дугу. Ось як можна пов’язати її з топонімом Данчиця: Дана – в старослов’янській міфології богиня води. Тому можливо назва має язичницьке коріння. На березі Дністра знаходиться келія Пустинь. Її досліджував патріарх Ярема. Там колись був монастир. Потім його було переведено до Бучача внаслідок церковної реформи, проведеної імператором Францом-Йосифом.       

с. Незвисько. Село знане серед істориків своїми археологічними пам’ятками - поселеннями від часів верхнього палеоліту.      

с. Раковець. Колись в селі був замок, від якого лишилися самі руїни, власне, не руїни, а лише одна висока вежа. В якийсь період міжвладдя селяни розібрали мури замку на будматеріали. Село цікаве своєю забудовою, яка нагадує мусульманську. Хати оточені кам’яними мурами, деякі з них мають глухі зовнішні стіни. Можливо, колись тут оселилися татари. Люди про це не говорять, але багато з них мають явно неслов’янські риси.      

с. Берем’яни. Колись село стояла далі від берега на кургані, і його мешканці постійно страждали від наїздів татар. З Попової могили було дуже далеко видно, і там завжди було один-два вартових, які пильнували, чи не йдуть татари. Але колись татари захопили село зненацька. Вони наказали усім людям йти до церкви святити паски. В селі залишився один дід 90 літ. Одна жінка була коханкою у татарина і мала від него дитину. Він казав їй повернутися в село ніби-то по сіль. Вона вернулася і тим врятувала собі життя, бо татари всіх людей в церкві вирізали. Кров текла потічками в Дністер. Від тої крові стала червоною гора над Дністром, яка тепер так і називається Червона. А жінка з дідом і сином поселилися в лісі. Від них і пішло нове село Переберем’яни.      

с. Язлівець. Село знамените своїм замком, який був споруджений в ХІV столітті, але неодноразово перебудовувася і тепер неясно, які саме камені лишилися з тих давніх літ. Старовинна споруда занехаяна, але тримається міцно. Від головної брами з різбленого каменю віє вічністю і супокоєм, башти похмурі і тверді.      

м. Бучач. Місто багате на оборонні споруди. На горі залишилися руїни колишнього замку і мурів. Оборонним муром був оточений і Василіянський монастир із бароковою Хрестовоздвиженською церквою. Центр міста прикрашає знаменита ратуша, яка є шедевром мистецтва у стилі рококо із кам’яними фігурами роботи Йогана Пінзеля. Він же оформлював церкву Святої Покрови.       

с. Нирків. На південь від села можна знайти найчарівніший куточок у Придністров’ї, незважаючи на сумні руїни давніх споруд на мальовничому півострові, який утворює звивистий Джурин. Колись тут стояло місто Червоногород, столиця удільного князівства. Тепер тут лишися дві високі вежі колишнього замку, перебудованого на палац, та напівзруйнований костел 15-го століття. Місцевість прикрашає шумливий каскадовий водоспад серед буяння пахучих диких квітів і трав.      

с. Городниця. Це останнє галицьке село на правому березі Дністра недалеко від границі з Буковиною. Про події в селі у міжвоєнні і повоєнні часи розповідав учасникам експедиції "Дністер-90" колишній січовий стрілець Сильвестер Москалик 1900 року народження. Після повернення з УГА додому він знайшов село у страшному занепаді. Серед людей панували розбрат, пиятика; місцева кооператива мала величезні борги. Колишній стрілець присягнувся перед народом, що поставить кооперативу на ноги і пішов у Городенку шукати підтримки. Там йому сказали, що в селі не кооперативу треба робити, а ставити на кожній вулиці корчму. Тим не менше, невдовзі в місті була організована зустріч кооператорів для обміну досвідом. Сільвестер Москалик взявся за роботу, люди його підтримали, і справи в кооперативі пішли на краще. До першої світової війни в селі активно діяла "Січ", а по війні був організований "Луг". Однак в селі не було єдності серед людей, багато з них мали ліві погляди. Давній