з наймасовіших пропагандистських засобів переросла релігійні рамки і була активним чинником ідеологічного впливу на населення. Велику роль у цій боротьбі мало становлення освіт-ньої справи. З розвитком освіти на Україні в XVI—XVII ст., зокрема з розширенням мережі братських шкіл, ораторського мисте-цтва починають учити спеціально. У брат-ських школах панувала така ж система на-вчання, яка була властива всім європейським школам гуманістичного напряму. Ста-вили вони своїм завданням і навчити крас-номовства. За висхідним порядком наук, що панував у середньовічних школах і в Києво-Могилянській академії в тому числі, після курсу граматики передбачалося ви-вчення поетики (навчання складати вірші), я потім риторики—науки красномовства. Далі учні повинні були студіювати літера-турні зразки, насамперед античні, і, нарешті, самі писати твори за цими зразками. Крім світової ораторської класики, учнів ознайом-лювали й з представниками вітчизняної ораторської творчості—як давньоруськими, так і староукраїнськими3. У братських школах і в Києво-Могилянській академії теорію крас-номовства спочатку вивчали за латинським підручником періоду античності. Найдавні-шим відомим підручником, складеним ук-раїнським автором, за яким читалася рито-рика в Києво-Могилянській академії, був курс професора Йосифа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у 1635 р. Написа-но його латинською мовою за зразком твору римського філософа, письменника й оратора І ст. до н. е. Марка Тулія Ціцерона «Поді-ли ораторські».
У своєму курсі риторики Й. Кононович-Горбацький на перше місце ставить не фор-му, а зміст: практичність промови, здатність її автора відгукнутись на актуальні пробле-ми сучасності. Він вимагав від оратора ши-рокої освіченості й компетентності, оволодін-ня духовною культурою свого часу. Саме цим його приваблювала творчість Ціцерона. В основу теорії красномовства Й. Кононович-Горбацький кладе ораторську практику, обґрунтовуючи свою думку цитатою з Ціцерона про те, що не красномовство народило-ся з теорії, а теорія з красномовства4. Пер-шочерговою метою оратора автор вважає вміння переконувати. При цьому оратор по-винен викликати довір'я слухачів і схвилю-вати їх, тобто вплинути на розум і почут-тя. Багато місця відводить учений питанню, чи потрібна ораторові майстерність. На його думку, найбільшого ефекту може досягти той оратор, у якого природні здібності по-єднуються з умінням, набутим у процесі на-вчання й практики, тобто з майстерністю. До природних здібностей він відносить умін-ня вільно володіти мовою, мати певну силу голосу і міцне тіло. Але основне для майст-ра красномовства — це ораторська практика, лише завдяки їй можна навчитися дотриму-ватися правил ораторського мистецтва, вда-ло добирати матеріал і цим забезпечувати потрібний зміст промови, а також виробити добру мову. Києво-могилянські риторики. починаючи від курсу Й. Кононовича-Горбацького, багато дали для розробки теорії стилю. Основний зміст цієї теорії зводився до вчення про суть, позитивні риси і вади літературного стилю, його функціонально-жанрові різновиди, добір слів та їх розмі-щення в контексті, про тропи й фігури як експресивно-емоційні засоби словесного ви-раження, про ритміко-синтаксичну структуру мови гвору 5. Складовою частиною поняття «словесне вираження» було вміння говорити чистою мовою, чітко й вишукано. Й. Коногович-Горбацький застерігає від час-того повторення одного й того ж звука, від асонансів і консонансів. Він вважає, що кра-ще вживати, наприклад, суперлативні форми прикметників, ніж прикметники звичайного ступеня. Пропагував уживання синонімів, тропів і фігур 6. Почесне місце серед стилістичних засобів, якими повинен користуватися оратор відводилося ампліфікації, тобто нагромадженню епітетів синонімів, однорідних членів речення тощо. Автор вважав, що засіб ампліфікації сприяє хвилюванню душі і викликає довіру до оратора, отже, впливає на емоції слухачів. У досвід вченого оратора ампліфікація не буде багатослів”ям і пустою прикрасою промови, вона допоможе вводити додаткові дані для аргументації окремих положень. Особливого розвитку засіб ампліфікації набрав у творчості українських проповідників бароккового напряму.
Важливе місце теоретики красномовства відводили слову. Місце слова в реченні залежало від його змісту і ритмотворчих можливостей. Слово розкриває своє значення і естетичні якості тільки в сполученні з іншими словами. Тому перед оратором як художником слова стоїть завдання знайти таке поєднання лексем, щоб воно утворювало художню цінність. Шкільні вправи тих часів, що дійшли до наших днів, є свідченням того, як на уроках з риторики вчили пра-цювати над словом. Вправи, пропоновані учням, підтверджують думку про те, що кожне слово, вжите в новому реченні, виявляє нові нюанси значення. Й. Кононовичу-Горбацькому близькою була ідея Ціцерона про те, що справді красномовний той, хто звичайні речі виражає просто, великі — велично, а середні — помірково. Ця Ціцеронова ідея була джерелом теорії про три ораторські стилі — високий середній і низький,— яка розроблялася теоретиками і практиками красномовства в Києво-Могилянській академії.
3 Див.: Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVI – XVIII ст. - К. 1966. – С. 160.
4 Див.: Рогович М. Д. Йосиф Кононович-Горбацький // Філософська думка. – 1972. – “№ 3 . – С. 90.
5 Див.: Маслюк В. П. Латиномовні пое-тики і риторики XVII—першої пол. XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії лі-тератури на Україні - К. 1983. – С. 68
У середині XVII ст. значної ваги в духовному житті українського народу набрала полемічне публіцистична проповідь, яка переросла релігійні рамки і мала загально культурну та політичну цінність Вона ста ла активним засобом впливу на населення. Найвідомішими представниками ораторського стилю цього часу були вихованці Києво-Могилянської академії а потім її викладачі Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський і проповідник Києво-Печерської лаври Антоній Радивиловський.
У курсах риторики цього часу важливе місце посідає гомілетика — частина риторики, в якій викладаються