У новій проповіді максимальна увага звертається на її форму. Якщо старий греко-слов'янський тип проповіді міг мати довіль-ну форму (фактично це була бесіда проповідника з прихожанами), то тепер до проповіді ставляться вимоги як до літературного твору: єдності предмета, єдності думки, співмірчості складових частин, художності ви-кладу. Основою казання І. Галятовський вважає тему (фему), яка є своєрідним епі-графом до нього. Тема являє собою цитату з біблійного тексту, в якій втілюється ос новна думка проповіді. Структурно проповідь мала складатися з трьох частин: вступ (екзордіум), основна частина, виклад казання (нарація). І заключна частина (конклюзія) В основі побудови проповіді лежали певні прийоми. Так, проповідь могла будуватися на порівнянні, метафорі, алегорії. Поширеним прийомом могло бути якесь поставлене запитання, на яке казання повинне було дати курйозну відповідь, що мала вражати слухачів своєю несподіванкою. Де які проповіді конструювалися за схемами формальної логіки Наявні логічні схеми наповнювалися потрібним проповідникові змістом.
Одна з важливих вимог які І. Галятовський ставить перед проповіддю, — щоб вона була зрозумілою для слухачів. А це означає, що і стиль викладу і мова (включаючи й вимову) мають бути дохідливими «Старайся,— пише він,— щоб усі люди зрозуміли те, що ти говориш у казанні … бо багато є мудрих казнодіїв які самі добре що вміють, але не вміють чи не хочуть іншим людям того ясно висловити і розтлумачити, тобто легку річ ускладнюють, заплутують і затемнюють своєю мовою. Але інші казнодії, ясно виражаючи важку й незрозумілу річ, роблять її легкою й зрозумілою». Проповідники скаржаться на відсутність у прихожан інтересу до церковної проповіді. Ще Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одному з казань свого учительного євангелія, зауважує що багато прихожан, стоячи в церкві, «позіхають, топчуть ногами землю в думках рахують прибутки» Він називає таких лінивими дрімлюгами…
У другій половині XVII ст. подібних скарг стає більше. Проповідник Києво-Печорської лаври Антоній Раднвиловськнй у казаннях збірника «Вінець» говорить про те, що мало є таких людей, які б уважно слухали про довідника, далеко більше таких, які під час проповіді в церкві дрімають, сплять і роз мовляють, отже, більше використовують свій язик, аніж вуха. В іншому місці він зауважує, що коли люди в церкві слухають новини, якісь малопотрібні вісті та байки, то «вуха свої з охотою нахиляють», а коли слово боже потрібно слухати, то відхиляють вуха. Ще відвертіше про ці явище говорить І. Галятовський, який зауважує, що «тепер люди не хочуть слухати слова божого вони з церкви тікають». Такі скарги казнодіїв свідчать про те, що серед народних мас по силився скепсис до християнських догматичних мудрувань і моральних напучувань, визрівав світогляд, пройнятий духом раціоналізму. І теоретики красномовства намагалися зарадити справі. У зв'язку з цим І. Галятовський у своєму трактаті багато уваги звертає на заохочення прихожан до слухання проповіді, висуваючи ряд вимог, зокрема щодо її форми.
У цьому плані дуже допоміг літературний стиль, який на той час уже оформився в Європі, — стиль бароко, що характеризується великою увагою до словесної орнаментації твору—вишуканими порівняннями, несподіваними алегоріями, ефективними протиставленнями, поєднанням непоєднуваних понять і т. ін. Щоб зацікавити слухачів, проповідник передусім повинен був наповнити зміст казання не тільки богословською догмати кою та напучуванням в дусі церковної моралі, а й дати прихожанам певні знання, розповісти «новини, вісті й байки», причому піднести їх у цікавій, захоплюючій формі. Тому І. Галятовський радить, крім книг релігійного змісту, використовувати в проповідницькій практиці «історії і хроніки про різноманітні держави та країни, що в них діялося й що тепер діється, потрібно читати книги про звірів, птахів, гадів, риб, дерева, трави, каміння і різноманітні води, які є в морі, ріках, колодязях і в інших місцях: те собі нотувати і вставляти до своєї мови, яку хочеш повідати». Підсумовуючи все сказане в «Науці» І. Галятовський у кінці трактату пише: «Чинячи кінець тієї своєї праці, даю тобі таку раду:
