Маючи силу мистецького слова, тобто здатність впливати на емоції слухачів, приклади були невід’ємною складовою частиною проповіді другої половини XVII ст. Широке використання прикладів взятих з найрізноманітніших як вітчизняних так і чужоземних книжних джерел і ампліфікація їх до тексту казання зумовило компілятивність української проповіді цього періоду. Однак це не стало на заваді її оригінальності. Про самобутність і творчий характер української проповіді другої половини XVII ст. слід судити, виходячи з середньовічного розуміння авторства. Запозичення і компілятивність, як зазначає акад. Д. С. Лихачов характерні для середньовічної літератури церковних жанрів. «Праця письменника порівнюється, отже із складанням букета квітів — «квітів» з інших творів. Чим авторитетніше коло творів, з яких складаються письменником «квіт» його стилю, тим сильніше вони настроюють читача на благочестивий лад своєю звичною піднесеністю, тим легше викликають вони благоговіння і свідомість висоти описуваного».7

А Радивиловський, пояснюючи факт компілятивності своїх проповідей, наводить таке порівняння якщо господар, зібравшись засіяти ниву, не має власного насіння, він позичає або купує його в сусіда. Так повинен робити й проповідник якщо у нього в слові немає потрібних прикладів для підтвердження проголошуваних ідей, він мусить брати їх у сусідів, тобто вишукувати з інших джерел. Добір і використання прикладів визначався суспільними поглядами, творчою оригінальністю і художнім смаком письменника. Так, Л. Баранович наприклад, у передмові до збірки проповідей «Меч духовний» прямо пише, що він не використовує у своїй творчості ні байок, ні якихось інших історій, лише церковно-релігійні джерела, тобто він не користувався світським матеріалом І. Галятовський та А. Радивиловський, навпаки, максимально користуються матеріалами світського характеру. У А. Радивиловського до проповідей вплетено багато байок, притч і різних історій. І. Галлтопський полюбляв переважно оповідання легенди. Таким чином, творчий характер і самобутність української проповіді другої половини XVII ст. проявлялися в доборі та організації матеріалу (прикладів) згідно з ідейно творчою настановою і рівнем майстерності проповідника. Одні з них більше запозичували й обробляли сюжети, що походять з церковно-учительних джерел, інші тяжіли до світського матеріалу і фольклору. На допомогу проповідникам укладалися спеціальні збірники прикладів які можна було використовувати в майбутніх казаннях Кілька таких збірників уклав і І. Галятовський. Отже, українські ораторське проповідницькі твори насичені великою кількістю оповідань, сюжети яких походять з міжнародної скарбниці доби античності, середньовіччя і ренесансу. Так заносилися на Україну нові теми, сюжети жанри. А ораторські твори насичувалися різним публіцистичним, науковим матеріалом, відомостями історичного, географічного природничого, характеру перетворюватись у своєрідні енциклопедії. У проповідях І. Галитовського наприклад, знаходимо своєрідне пояснення явищ природи (дощу, снігу, граду, бчискавки, грому) відомості про птахів, квіти, мінерали, дані історичного характеру (про звичаї стародавніх народів, про перших християн, про події вітчизняної історії тощо), етимологічні пояснення в час них назв та апелятивної лексики і навіть господарчі поради. Привертають увагу, скажімо, відповідники латинських філософських термінів, пояснені І. Галятовським через переклад їх українською мовою:

квантитас — кількість, квалітас — якість, акціо — дія, квандо — час і т. ін.

У дусі традицій бароккової літератури письменники-оратори другої половини XVII ст. широко використовували у своїй творчості поетичні тропи і фігури. Естетич-ні принципи ораторського мистецтва епохи барокко передбачали найнесподіваніші по-рівняння, аналогії. Наприклад, І. Галятов-ський в одному з казань порівнює святого Онуфрія з кожним із семи чудес світу. Так, з мурами Вавілонськими порівняння роби-ться на тій підставі, що, мовляв, святий Онуфрій боронить людей від усякої небез-пеки, переважно від житейських спокус. За ним — як за муром.

І. Галятовський радить у своєму трактаті згідно зі змістом проповіді різним речам надавати різного значення. Наприклад, людські доброчинності можна назвати то квітами, то дорогоцінним камінням, то ве-сільними шатами. Щоб схвилювати, пере-конати слухача, ораторові потрібно було дбати про те, щоб промова була дотепною, влучною. В основу словесних дотепів мож-на було покласти, наприклад, етимологію слів. І. Галятовський одне із своїх похорон-них казань створює на основі етимології імені померлого. Якщо, наприклад, покій-ного звали Стефаном, що означає по-грецьки «корона», «вінок», то можна говорити, що він собі за життя зробив корону з кві-тів або з дорогого каміння. А під дорогим камінням чи квітами треба розуміти добротанності цноти покійного. Описування цих цнот і становитиме зміст проповіді.

Києво-Могилянські оратори розуміли, що метафоричне слово чарівніше від слова, вжитого у прямому значенні, воно більше вражає емоції слухачів, тому широко за-стосовували цей засіб у своїй практиці. Правда, така метафоризація найчастіше но-сила «насильницький» характер у зв'язку з тим, що логічна інтерпретація метафори і переведення в новий умовно-алегоричний план здійснювалися з допомогою аналогії, яка грунтувалася на подібності не основ-них. а другорядних, випадкових ознак8.

Штучним був також поширений худож-ній прийом членування предмета на части-ни. Майже в кожному казанні І. Галятовський знаходить нагоду застосувати його — Двоякою буває любов: зла й добра; Дво-якою буває краса: одна душевна, друга тілеєна; Війна є двоякою: слушна й неслуш-на і т. ін.

У проповіді, як такому літературному жанрі, що призначався для слухання, ве-лика роль належала декламації. Часто мова ораторського твору наближалася до рит-мізованої, найчастіше це бувала ритмізо-вана антитеза: «Сьогодні людина—весела, завтра смутна, сьогодні щаслива,