7Див.: Лихачов Д.С. Поэтика древнерусской литературы. – М., 1979. – С. 106.

проповідях пись-менник використовував народні прислів'я, описи народних прикмет: «Якщо місяць блі-дий, буде завтра дощ, якщо ж червоний, то

буде погода». Так народна стихія проривалася в проповідницький жанр літератури.

Художні прийоми представників оратор-ської творчості другої половини XVII ст., розраховані на емоційне зворушення і зди-вування слухачів, нерідко затемнювали зміст висловлюваного. Отже, вишуканість форми ораторських творів цього періоду, яка взагалі була характерною для барокко-вої літератури, іноді превалювала над зміс-том. Це не задовольняло представників ора-торського мистецтва наступного покоління, які різко критикували так звану схоластич-ну проповідь. Епоха кінця XVII — першої половини XVIII ст. вимагала більшого на-ближення ораторського мистецтва до життя і піднесення панегіричного струменя в ора-торських творах. Однак ті риси орацій києво-могилянських проповідників, які сприя-ли перетворенню проповіді в окремий літе-ратурний жанр—струнка композиція, єд-ність думки, застосування прийомів, спря-мованих на те, щоб зацікавити слухачів,— стали надбанням ораторського мистецтва й у XVIII ст., а також і в період розвитку української літературної мови.

Див.: Еремин Й. П. Поэтический стиль Симеона Полоцкого // Труды Отдела древнерусской литературы.—1948.—Т. 6— С. 135—136.