завтра нещаслива, сьогодні тріумфує, завтра ляментує» (плаче). Іноді ритміка мови про-повіді наближається до народнопоетичної, нагадуючи ритміку українських дум. На-приклад: «Зараз стався шум великий, поча-ли ся кістки до кісток збирати, кожна кіст-ка до свого органу, почали ті кістки жили спаювати, почало на них тіло наростати, почала їх шкура покривати». Для більшості ораторських творів другої половини XVII ст. взагалі характерним був вплив фольклорних традицій. Виявлявся він, крім усього, у вкрапленні прислів'їв та приказок до тексту казань: хто вітрові служить, тому димом платять,— можна прочитати в І. Галятовського. В окремих
7Див.: Лихачов Д.С. Поэтика древнерусской литературы. – М., 1979. – С. 106.
проповідях пись-менник використовував народні прислів'я, описи народних прикмет: «Якщо місяць блі-дий, буде завтра дощ, якщо ж червоний, то
буде погода». Так народна стихія проривалася в проповідницький жанр літератури.
Художні прийоми представників оратор-ської творчості другої половини XVII ст., розраховані на емоційне зворушення і зди-вування слухачів, нерідко затемнювали зміст висловлюваного. Отже, вишуканість форми ораторських творів цього періоду, яка взагалі була характерною для барокко-вої літератури, іноді превалювала над зміс-том. Це не задовольняло представників ора-торського мистецтва наступного покоління, які різко критикували так звану схоластич-ну проповідь. Епоха кінця XVII — першої половини XVIII ст. вимагала більшого на-ближення ораторського мистецтва до життя і піднесення панегіричного струменя в ора-торських творах. Однак ті риси орацій києво-могилянських проповідників, які сприя-ли перетворенню проповіді в окремий літе-ратурний жанр—струнка композиція, єд-ність думки, застосування прийомів, спря-мованих на те, щоб зацікавити слухачів,— стали надбанням ораторського мистецтва й у XVIII ст., а також і в період розвитку української літературної мови.
Див.: Еремин Й. П. Поэтический стиль Симеона Полоцкого // Труды Отдела древнерусской литературы.—1948.—Т. 6— С. 135—136.