Культура в житті українців

План.

1. Культура.

2. Повсякденне життя українців:

а) населення;

б) побут;

в) розвинення;

3. Поширення російської мови в Україні.

4. Культура - це ми.

Культура (від. лат. cultura) має кілька значень:

1)Сукупність матеріальних та духовних цінностей створених люцьким суспільством, що характеризують певнийрівень розвитку суспільства,

виділяють матеріально.

2)Духовну культуру , в більш вузькому розумінні - термін культури відноситься до сфери духовного життя людей.

3)Рівень, ступень розвитку досягнутий в будь-якій галузі знань, або діяльності культури про мови.

4)Ступінь розумового розвиток притаманний кому небудь.

Україна - це світ безмежних можливостей.

У 21 ст. вона входитьчерез один знайдраматичніших відрізків своєї історії. Багато чинників вплинуть на її долю, але - може, вперше за свою багатовікову історії - вирішувати все буде вона сама, самостійно і незалежно.

Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в рамках важкого минулого. Україна створила доробок, що його вона має тепер асимілювати на нових, сучасних, цивілізованих культурних європейських засадах.

Варіантів катастрофи і втрати цінностей багато, варіант відродження лише один. Це - дбайливе збереження всього, що служило в нашій історії істині, добру і красі.

Винещення українського населення в роки війни й окупації давалися ознаки аж до кінця 50-х років: тільки в 1960 р. кількість населення України досягла довоєнного рівня - 42 млн. чоловік. Водночас місце населеня становило половину загальної чисельності, натомість перед війною в місті жило приблизно третина населення України. На 1983 р. у містах жило вже 64 відсотки з 50-мільйонного населення України - майже дві третини. Україна остаточно стала високоурганізованим краєм.

З 1951 по 1983 р. міське населення зросло з 13,4 до 32,3 млн чоловік, тобто майже на 20 млн. Якщо лише приблизно на третину збільшення міського населення забезпечував природний приріст, то близько

14 млн, тобто скільки ж, скільки було городян у 1951 р., прийшло за тридцять із села (або просто одержали статус городян завдяки суто адміністративному акту приєднання навколишніцх сіл та сільських околиць до міста).

Зростання міського населення лише почасти йшло за рахунок українського села: за даними перепису 1970 р. міське населення становило 56 відсотків загальної кількості, але лише 46 відсотків українців жило в містах. В міста спрямовувався значною мірою приплив населення з Росії та інших республік СРСР; цей політик ішов переважно в індустріальні регіони України.Так, за даними 1970 р., майже третину прибулих на Домбас становили росіяни. Загалом відсоток росіян серед населення України зростав і досяг майже п'ятої частини. Різко зменшилось чисельність євреїв, які становили 1926 р. чверть міського населення, а в 60 - 70-ті роки - 3 - 4 відсотки. Виїхали на історичну батьківщину, в більшості поляки, чехи, словаки. Українці становили в містах України тверду більшість - близько двох третин. Більшість у робітничому класі також становили українці.

На прописку у великих містах існували жорсткі заборони, що їх великі, переважно обороні, заводи обходилися завдяки своїм так званим "планам по праці", що не збігалися з нормами і планами міської влади. Великі міста зростали менше: так, за 1959 - 1964 рр. населення в Харкові зросло тільки на 12,2 відсотка,в Києві - на 17 відсотків, а в Запоріжжі - на 21,6 відносною. Зрештою, фактично міське населення зростало швидше, оскільки офіційні дані не враховували напівлегальних городян, що жили по різних гуртожитках, непрописані або з тимчасовою припискою.Слід також мати на увазі величезну дедалі швидшу "маятникову міграцію", вклбчаючи достатку на великі підприємства робітників з навколишніх сіл заводським транспортом.

Україна знаходилась у стані швидкої асиміляції містом величезного селянського масиву.

Паралельно з міграцію з села до міста йшла міграція зменших, провінціальних містечок у більші та індустріально розвиненіші.Міжміська міграція була значно інтинсивнішою, ніж міграція з села в місто: з загальної кількості міграцій по Україні 1959 - 1964 рр. 29 відсотків - міжміські переміщення. Тут давалася взаки імперська природа комуністичної державності, що неминуче породжує культуру, політичну та економічну відстань між " центром " і "провінцією" і низьку престижність провінцільної глушини. Житлове будівництво в адміністративних та промислових центрах було набагато інтенсивнішим і, відповідно, шанси на одержання житла у столиці були подекуди вищими, ніж у райцентрі, невважаючи на всі обмежання з пропискою.

Міграції населення мали і небезпечні для української культури тенденції.Хоча в цілому міграційне сальдо стало в 50-х роках з негативного позитивним, тобто на Україну приїжджало більше, ніж з неї виїжджало, високий і важко враховуваний відсоток тих, хто переїздив у культурні та промислові центри Росії, становили кваліфіковані фахівці, в тому числі випускники вищих навчальних закладів України. Як показали пізніші дослідження, в українських містах відсоток росіян з вищою освітою більший, ніж відсоток українців з вищою освитою (за дослідженнями Я. Бреммера 1992 р., у

Львові кількість росіян з вищою освітою становила 43 відсотки загальної кількості росіян, у Києві - 53 відсотки їх загальної кількості, натомість для українців відповідні показники - 25 і 35 відсотків). Водночас і серед української національної меншини в Російській Федерації середній освітній рівень виявився вищим, ніж серед росіян. Цей парадоксальний на перший погляд факт є наслідком того,що міське населення як Росії , так і України формувалося значною мірою за рахунок міграцій кваліфікованих спеціалістів, у тому числі за призначеннями після закінчення вищих навчальних закладів.

Здебільшого міграція з села до міста і з малих містечок до центрів залишалися все-таки контрольованою, і в Україні, як