За умов ринкової економіки сільськкогосподдарське виробництво стає дедалі інтенсивнішим,життя на фермі дедалі напруженішим, і однією з головних приваблевих рис сільського життя стає фермерська самостійнісьть, незалежність господаря від працедавця,індивідуальна господарська свободо. Вона коштує дорого й не всім вдається її зберегти в бородьбі за існування, але ті кілька відсотків селянського

населення розвинених країн, які здатні відстояти свою господарську свободу, найвище її цінують. Наше сільськежиття позбавлено було саме господарської свободи й незалежної ініціативи. Тому незважаючи на те, що відсоток сільського населення порівняно з країнами ринкової економіки залишився в Україні високим, українське село набагато швидше втрачало свої активні сили, ніж це показує статистика. Виявилася - здебільшого вже в 60 - 70-ті роки - тенденція до переміщення з села в промисловість саме молодшої та енергійнішої частини сільського населення. Під кінець періоду "побудови розвиненого соціалізму" в багатьох селах майже не було дітей, крім тих, яких "підкидали" бабусям молоді з міста. В приміських районах часто до 90 відсотків активного сільського люду, як були закріплені за радгоспом чи колгоспом, фактично працювало в місті, а на поля вивозили як "допомогу селу" службовців і робітників, що більше витоптували, ніж прополювали та викопували.

Така система не означала зубожіння села - навпаки, десь у 70-ті роки

спостерігається початок бурхливого житлового будівництва, особливо в селах півдня й південного сходу. Село пристосувалося до умов соціалізму: старші покоління займалися в приміських районах та в індустріальних областях вирощуванням городини на продаж до міста, колгоспи забезпечували найнагальніші потреби індивідуального господарства (оранку, ремонт, дрова, сіно, і т. д.), крім того, часто крізь пальці дивилися на невеликі крадіжки з колгоспних ланів, які за сталінських часів жахливо кралися без одягу на вік і стать. Молодші покоління нерідко користувалися продуктами, присланими з дому батьками, а тих невеликих грошей, які отримували з міст батьки, за умов натурального господарства більш-менш вистачало. Ця система була економічно неефективною, але після сталінського напівголодного кріпацтва вона здавалася старшим поколінням більш ніж задовільною.

Вже в п'ятдесяті роки культура села задає масивного дедалі і ширшого впливу міста. У сфері виробництва повністю зникає традиційна техніка, за вийнятком того, що необхідне для присадибної ділянки, вся техніка сільськогосподарського виробництва стає завоцькою й уніфікованою. Село в п'ятдесяті роки цілком переходить

на міський одяг, зникають - навіть у старих - свити, кобеняки, юпки та інші різновиди одягу. Найперше міського вигляду набув чоловічий костюм, відтак зник традиційний жіночий одяг. Певного поширення

в цей час набувають "вторинні форми матеріальної культури" - цивілі-зовані, перероблені модельєрами національні традиційні форми, як от чоловічі вишивані сорочки та деякі національні елементи жіночого одягу.

Змінюється система традиційного житла. Характерне українське житло типу"хата - сіни - хата" ускладнюється, в сінях виділяється житлове приміщення або вони повністю перетворюються на житлову кімнату з прибудуванням ганку або веранди. У дворах зникають господарські приміщення, натоміст з'являються літня кухня (не тільки на півдні), сушня для фруктів (центральноукраїнські райони), тютюнниця (південний захід), коптильня (Прикарпаття, Карпати). Будинки споруджуються на кам'яних фундаментах, з мансардами або навіть двоповерхові.

Більш традиційним залишалося харчування, але й тут відбуваються зміни, значною ммірою під впливом системи громадського харчування, яка стимолювала поширення кулінарної інформації. "Столовки" сприяли поширенню шніцелів, котлет, пловів, шашликів, гуляшів, харчо і тому подібного. З одного боку, поступово зникають продукти, які не досить пристосовані до масового виробництва, - гречка, олійні кулькури, мак, ріпа, пастернак, селера; з іншого боку, поширюються помідори, солодкий перець, баклажани тощо. "Міські" страви, особливо м'ясні, на селі готувалися не часто, але вже перестали бути суто міськими.

Незважаючи на сильну антирелігійну пропагонду і переслідування,

напівлегальна святкувалися найважливіші дати церковного календадя, жила традиційна обрядовісті. Проте не тільки вінчання, але й хрещення ставали дедалі рідшими. В 70-ті роки було розгорнуто широку роботу по створенню систем нової позарелігійної обрядовості. На селі найстійкішими виявились обряди, пов'язані з весіллям, хоча їх система скоротилася і спростилася. Театральність і життєрадісність традиції дозволила їй вижити навіть за умов міста, переважно серед нещодавних сільських мешканців, але дедалі частіше весілля по-традиційному гулялося і в міському середовищі. Поховальна обрядовість набула позарелігійних форм, відспівування в церкві небіжчиків було нечастим, але структура поховального обряду з відзначення ритуалів дев'ятого та сорокового днів, поминальних роковин, велика кількість окремих елементів традиційного погрибу виконувалися ретельно.

Україна традиційно, етнографічно, з культово-обрядовою основою буття, що коріннями йшла вглиб віків, - ця Україна зникла в одноманітних мікрорайонах. Особливо швидко пішов процес змін у побуті і міста, і села із середини 60-х років. За цей час кількість газифікованих міст збільшилось майже в десять разів, газ прийшов практично в усі міста і багато сіл. За двадцять років після 1960 р. втричі зросла довжина автомобільних шляхів, автобуси перевезли 1950 р. майже 60 млн пасажирів,