Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

Культура Прикарпаття в другій половині ХІV-ХVІІІ століттях.

КУЛЬТУРА КРАЮ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІV-ХVІІІ СТОЛІТТЯХ

Включення Прикарпаття, як і всієї Галичини, в II половині XIV століття до складу шляхетської Польщі та часті спустош-ливі татарські набіги дещо загальмували його культурний розвиток. Окупаційні власті вороже відносились до здобутків української культури. В одному з документів кінця XIV сто-ліття розповідається, що єзуїти, які прийшли в Галичину вслід за польською армією, перш за все почали конфісковувати і знищувати місцеві українські навчальні книги. У самому Кракові коронному і в костьолах римських (римо-католицьких — В. Б.) в склепах багато книг слов'янських замкнуто, яких ніко-му не показують; так само й у Львові в монахів домініканців є склеп великий, куди книг наших словенських учительських до купи знесено". Згадки про учительські книги свідчать про те, що серед конфіскованої літератури були посібники, за якими діти навчалися грамоти. Згодом ці книги знищувались.

В цей далеко несприятливий для розвитку української куль-тури період в культурному житті краю значну роль відіграли братства, які в ХУІ-ХУШ століттях існували в Галичі, Рогати-ні. Болехові, Станіславові й активно проводили культурно-освітню та суспільно-політичну роботу. Вони створювали при-тулки для убогих, лікарняні заклади. Та все ж особливу увагу братства приділяли школам, розвиткові друкарства, поширен-ню полемічної літератури. Так, на початку XVII століття в Галичі та Рогатині братства організували середні школи. З кінця XVII століття братська школа діяла при церкві Воскре-сіння у Станіславові.

Видатних діячів культурно-освітнього руху на Прикарпатті виховали Острозька греко-слов'яно-латинська колегія і Львів-ська братська школа. В Острозькій колегії, зокрема, навчався, а потім працював педагог і письменник Иов Княгиницький, родом з Тисмениці. Повернувшись на Прикарпаття, він засну-вав православний монастир Скит Манявський - що функціону-вав протягом 1612-1785 років і був значним релігійним і культурним осередком краю. Відоме листування Иова Княгиницького з Кирилом Транквіліоном -Ставровецьким. Деталь-ний розгляд праці останнього. “Зерцало богословіи". зробле-ний Й. Княгиницьким. вчені вважають чи не першою спро-бою української літературної критики.

Скит Манявський. Худ. І. Деркач

Втраченою для нас є творча спадщина уродженця Коломийщини Иова Желіза (Почаївського). твори якого, за свідченням дослідників, посідали важливе місце серед полемічної літера-тури. Близько 80 його творів пропали у Варшаві, куди були перевезені з архівом Почаївського монастиря у 30-ті роки XX століття. Та водночас слід згадати про те. що за заслуги перед православною церквою ім'я Иова Почаївського в 1659 році було канонізовано.

Одним з переломних моментів в культурному житті При-карпаття. як і всієї України, стала поява друкованих книг. Перші п'ять книг друкованих кириличним шрифтом старос-лов'янською мовою вийшли 1491 року в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Починаючи від 1517 року в Празі й від 1525 року у Вільно друкував книги білоруський першодрукар Франциск Скорина. Ці книги поширювались й в Україні.

Книгодрукування в Україні започаткував відомий україн-ський і російський першодрукар Іван Федоров. який в 1574 році видав у Львові дві книжки — „Апостол" і „Буквар". Потім він переїхав до Острога, де також надрукував кілька книг. зокрема, відому „Острозьку Біблію". Це було перше повне видання Біблії в перекладі старослов'янською мовою. Всі згадані книги поширювались на території нашого краю. В деяких джерелах є неясні згадки про існування у Львові друкарні до приїзду туди І. Федорова, однак ніяких її видань не збереглося. Лише Іван Федоров став відомим українським першодрукарем, оскільки саме він поклав початок інтенсивно-му розвитку книгодрукування в Україні.

На початку XVII століття в Стратині коло Рогатина та в Крилосі біля Галича діяли друкарні Федора та Гедеона Бала-банів, в яких працював здібний друкар Семен Будзина. Видав-ничою справою керував відомий тоді діяч української культу-ри Памво Беринда. Після смерті Федора Балабана стратин-ську друкарню в 1615 році купив києво-печерський архимандрит Єлікен Плетенецький, поклавши цим початок друкарні Києво-Печерської Лаври.

Книгодрукування сприяло розвитку в краї української мови та літератури. В літературному житті кінця XVI — початку XVII століть основна увага була зосереджена на церковно-релігійних суперечках, на полеміці між греко-католицькими і православними публіцистами. Серед публіцистичних творів і памфлетів, що з'явились у відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги, важливе місце займає анонімний памфлет „Пересто-рога". автором якого, як вважав

І. Франко. був наш земляк Юрій Рогатинець.

Найвидатнішим українським письменником-полемістом на початку XVII століття був Іван Вишенський. який в 1605-1607 роках перебував на Прикарпатті у свого друга Йова Княгиниицького — засновника Скита Манявського та монастиря в Угорниках коло Отинії. В своїх памфлетах та листах він гостро виступав проти національного, соціальною та релігій-ного гніту українського народу.

Провісниками національного відродження були три великих уродженці Прикарпаття — Памво Беринда та Лаврентій і Стефан Зизанії. Памво Беринді, уродженцю Єзуполя. судилось продовжити в Україні розпочате І. Федоровим книгодруку-'вання. Він почав роботу в Стратині як сформований друкар високого класу, чудовий графік і редактор. Вершиною твор-чих пошуків П- Беринди стало створене ним „Євангеліє учительноє", що вийшло в світ у Крилосі в 1606 році. В ньому вперше в практиці східнослов'янського книгодрукування з'яви-лись ілюстрації із світським сюжетом, вмонтовані в текст книги. Будучи першокласним гравером, П. Беринда широко вводить у книжкові заставки народний орнамент, а релігійні сюжети доповнює сценами Із народного життя. Потім він переїжджає до Львова, де викладає в братській школі, згодом приступає до роботи в ставропігійській друкарні.

В 1617 році П. Беринда на запрошення