У свій час гуманіст епохи Відродження М. Фічино підкреслював, що люди-на "...є істинним зв'язком Всесвіту, коли переходить в одне, не покидає й іншого, але, перетворюючись на окреме, завжди зберігає ціле, так що вона заслужено може бути названа центром природи, зосередженням Всесвіту, всесвітнім родом, загальним обличчям та узами, і скрепою світу". Інакше кажучи, являє собою кінцеве буття, що несе у собі нескінченний спектр космічного буття, являє собою синтез вселенського діалогу. Вся людина - це мікрокосм або своєрідна монада, говорячи мовою великого німецького філософа та вченого Г. Лейбніца, складна "копія" Всесвіту, що породив її. Природу людини можна научно уявити в графічному зображенні множинності Мандельброта - грандіозного сплетіння візерунків, які нагадують дерева, туманності, очі та електричні розряди. Зазначене пов'язане з тим, що природа людини є багатомірною, нелінійною та багатоповерховою, має космобіопсихоціокультурний характер. Тому ми гово-римо про загальну людську природу, що є такою ж, як і природа рослин та зірок, з їх єдністю впорядкованості та хаотичності.

***