Житло українців у минулому
Первинною формою давнього житла були землянки і напівземлянки. Як підтверджують археологічні розкопки, це досить прості конструктивні споруди, зведені на невеликій глибині й навершені похилим чи двосхилим дахом. Релікти таких будівель довгий час зберігалися в глибинних поліських селах; до речі, саме тут і досі законсервувалися окремі форми давнього житла – переростання землянок в однокамерне житло. Скажімо, зі зведенням стін “у зруб” первинною формою було шестигранне в’язання кутів. Воно можливе лише тоді, коли стіни зводили з неколотих, тобто суцільних деревин, кінці яких скріплювали в замок з виступами. Такі технологічні прийоми археологи разом з етнографами відкрили нещодавно при дослідженні Золотих воріт у Києві. Ця техніка частково й дотепер збереглася в традиційному поліському житлі.
Оселя, як правило, була однокамерною і опалювалася “по-чорному” – дим з печі виходив безпосередньо в помешкання, піднімався до стелі (“висів”). Це зумовлювалося кількома причинами: в такий спосіб краще зберігалося тепло, проводилася своєрідна дезинфекція помешкання. Приміщення час од часу провітрювали “воловими вікнами”. Невеличкий отвір, що пізніше перетворився на вікна, регулювався засувною дощечкою; при потребі її можна було відкрити, щоб надходило свіже повітря й світло.
Житлові умови в давніх однокамерних житлах були, м’яко кажучи, не з кращих. Люди нерідко хворіли на легені (одушшя), запалення очей тощо. Тому з часом мусили з’явитися вивідні димоходи в стіні, а згодоам і комини. Та, проте, основний тип житла довгий час залишався традиційним. У цьому можуть переконатися численні відвідувачі музеїв народної архітектури та побуту в Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові та Ужгороді.
Типологічно житло на Україні як за конструктивними формами, так і за будівельними матеріалами ділиться на кілька типів. Кожен з них позначений характерними регіональними особливостями.
Перш ніж перейти до огляду найосновніших типів, відзначимо, що традиційна вкраїнська хата, за визначенням багатьох іноземних мандрівників і дослідників, які свого часу побували на наших землях, являла цілком оригінальний витвір народу, була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи той тип житла, народні будівничі опрактикували цілу систему симетричних прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Боплан, мандруючи в ХVII столітті по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Інший іноземець – німецький географ Йоганн-Геогр Коля, котрий у 1838 році побував на Україні, відзначав у своїх мандрівних нотатках: “Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно”.
Довгий шлях свого розвитку пройшла хата – від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білизною стін, вишневих садків, плакучих рушників на покуті, мальованих коминів і терпкого запаху рути-м’яти на долівці.
Хоч в цілому житла на Україні мають чимало спільного, одначе кожен регіон характеризується і своїми відмінностями, які найкраще відповідали географічним і кліматичним умовам (наявність рельєфу, будівельного матеріалу, опадів, певних впливів тощо). Типологічно форми житла поділяються на кілька осередків – подільський, поліський, південноукраїнський, Середню Наддніпрянщину, Слобожанщину; зона Карпат, у свою чергу, ділиться на Бойківщину, Лемківщину, Гуцульщину та Закарпаття. Кожному регіонові характерні як спільні, так і відмінні форми, коротко на яких ми й зупинимося.
Для подільського регіону властиве каркасно-глиносолом’яне житло. Здавна стіни в хатах будували з ліски або грабового хворосту, які обмащували глиною, перемішаною з половою. Пізніше (ХVIII-ХІХ ст.) найужиткованішою була валькована техніка – суміш глини та суглинка з житньою соломою. Почасти будували житло з цегли-сирцю або ж каменю. Типологічно воно мало усталену форму – хата з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми.
Поліське традиційне житло найдовше зберегло слов’янський тип – однокамерне помешкання зі стебкою і кліттю, які виконували функції допоміжних господарських прибудов. Стіни зводили із суцільних кругляків або колотих плах переважно із сосни, іноді з осики чи вільхи. Дах крили дошками (драницями) та соломою. На початок минулого століття переважаючими були двосхилі, а пізніше чотирисхилі дахи. З огляду на економію матеріалу до житла нав’язували численні господарські приміщення і, таким чином, утворювалися довгі хати як релікти замкнутих дворів.
На Півдні України, у зв’язку з бідністю лісів, основними будівельними матеріалами були камінь і глина з широким використанням вапняку та черепашника. Житлові споруди переважно нагадували напівземлянкові форми. Як засвідчують історичні джерела, їх здебільшого будували представники козацької бідноти у ХVI-XVII століттях. Такі хати мали досить гарні художні оздоблення: стіни обмащували синюватими, як високі небеса, відтінками; декоративне кольорування присутнє також на вуглах, попід стріхою, навколо вікон.
У помешканні широко використовувалися вироби домашнього вжитку – рушники з геометричним орнаментом, домоткані доріжки тощо. Варто при цьому наголосити на одній деталі: верхні частини фасадів, тобто фронтони, завершували стилізовані ви різьблення кінської голови. Як відомо, символ коня був своєрідним оберегом “од злих духів” у східнослов’янських язичників і воднораз невід’ємним супутником нелегкого життя козаків. Крім того, тут зустрічалися зображення зміїв, котрі, згідно з давньою міфологією, символізували мудрість, вічність, життєстверджуваність.
Середню Наддніпрянщину, куди територіально входять землі південної Київщини та Черкащини, нерідко називають Шевченковим краєм. У цьому районі переважали каркасні та зрубні хати. Будівельним матеріалом були солома, очерет, лоза, почасти камінь. На Уманщині до початку нашого століття широко