Тема: “Слово про ввічливість”

Мета: викликати в учнів бажання виробляти хороші манери поведінки, прищеплювати їм навички ввічливого ставлення до оточуючих, виховувати культуру поведінки.

План.

“Людину творець ліпив за своєю подобою. Та якщо ти відчуваєш власну недосконалість – не варто звинувачувати в цьому когось іншого, найімовірніше ти сам десь загубив божественні риси. Вихід один – повернути їх собі”.

“Життя настільки коротке, щоб людям бракувало часу на ввічливість”(Емерсон).

Ввічливість… А чи варто цим займатися – міркувати про ввічливість? Чи не зрозуміло кожному, що ввічливість – якість безперечно необхідна людині?

Так гадав і я, але якось прочитав на сторінках газети статтю артистки Гіацинтової, в якій вона провела розмову про виховання культури поведінки у молодих людей. Стаття була цікавою сама по собі, але ще цікавішою була реакція на неї: читачі ставились до статті по-різному – одні повністю подіяли на думку автора, інші, навпаки, писали, що слово “етикет” давно вже не вживається, що думати треба не про хороші манери, а про внутрішній стан людини, бо головне не форма, а зміст…

Чи можна проводити межу між культурою поведінки людини та її моральними якостями? Чи це не означає відрив форми від змісту? Хіба культура поведінки людини не є виявленням внутрішньої культури?

В пошуках відповіді на ці запитання я почав з того часу уважно спостерігати за поведінкою своїх друзів і знайомих, ще уважніше цікавитись взаєминами людей, які оточують мене.

Якось на зустрічі Нового року у друзів, я звернув увагу на одного запрошеного. Свою манеру триматися, розмовляти з людьми, він виділявся серед інших. Поводився цей юнак бездоганно, був безмежно галантним з жінками, люб‘язний з чоловіками, за столом спритно орудував приборами, встигаючи услугувати дівчатам і виголошувати компліменти господарям. Проте мені його поведінка здавалась удаваною, розрахованою “на публіку”.

Етикет.

Сталося так, що у розпалі веселощів, коли гості пішли танцювати, я опинився поруч з ним. Ми розговорились і він сказав, що спеціально навчався манерам, яку було видано ще в кінці минулого століття.

Питання етики вже багато років викликають у мене особливий інтерес, тому я спитав юнака:

Він почав мені тлумачити з великою охотою, навіть з ентузіазмом. І повчав мене з таким захопленням, що не помічав господарки, що звернулася до нас за допомогою відносно того, щоб перенести магнітофон.

Так… Він зразок хорошого тону, що й казати! Тільки ось магнітофон мені прийшлося нести не з ним, а з господаркою.

Усі ці правила, поради і настанови, він засвоїв так, що став рабом хороших манер. І це вже не могло не впадати у вічі.

Деякі люди дуже турбуються про те, щоб “Показати” себе у вигідному світі, але хороші манери – це не самоціль, головне – ставлення людини до інших людей.

Якщо Ви за столом візьмете, наприклад рибу не тією виделкою, то виховані люди постараються цього не помітити, але якщо ви проявите в чомусь неповагу до людей, то як би ви не були вишукано ввічливі, після цього, чийсь настрій уже зіпсовано. І тут доречно пригадати слово “такт”.

Такт. Поняття, яке в ньому закладене, багатогранне і ємне. В словнику воно визначається не лише як “почуття правил пристойності”, але як “почуття міри”!

Кожна людина має право бути дурнем, проти цього нічого сказати не можна, але і цим правом треба користуватись з деякою мірою.

Л. Бернс

Якщо людина не зіпсує іншим настрій недоречним питанням, зауваженням, не буде набридливою, про таку людину говорять: тактовна і нам приємно зустрічатись з нею, працювати з нею.

Навпаки скільки гіркоти завдають нам люди нетактовні. Двом молодим людям хочеться побути на одинці, а до них прив‘язується третій з своїми розмовами… В сім‘ї безладдя і раптом з‘являється непроханий гість і засиджується допізна…

Ніч на вулиці, місто заснуло, а якийсь юнак наспівує або на повну гучність прокручує магнітофонні записи.

Така нетактовність межує з хуліганством.

Бути тактовним постійно, не удавано, а справді тактовним, і не так просто, як може здатися з першого погляду, адже культура поведінки повинна виховуватись з дитинства.

Коли людина розв‘язано поводиться в громадському місці заважаючи іншим, вона не лише порушує правила поведінки, але й порушує моральні норми існуючі в суспільстві. Людина, яка нехтує правилами вуличного руху виявляє неповагу не лише до них, але й до оточуючих.

Кожен може бути в поганому настрої – ясно, що настрій не завжди залежить від нас самих. Але вихована людина зуміє зробити так, щоб її стан не впливав на інших.

Хороший тон – це цілий комплекс взаємин людини із суспільством і не слід його зводити до поодинокостей.

Хто може навчити ввічливості?

Скажемо одразу і відверто: ніхто не зможе. Навчити тебе бути вихованою і ввічливою людиною можеш тільки ти сам. Це треба зрозуміти.

Якось англійський посол побачив як Авраам Лінкольн чистив собі взуття. Посол був у край здивований:

Безперечно, посол вважав себе культурною і освіченою людиною, він чудово розумівся на правилах етикету і політичного протоколу, всіх тих церемоніях і умовностях, за якими