РЕФЕРАТ
На тему:
Науково-технічна революція та розвиток світової культури у другій половині ХХ століття.
Науково-технічна революція та розвиток світової культури у другій половині ХХ століття.
1946 р. – створення першої електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) – початок комп’ютерної ери
Як і раніше, чисель-ність наукових співробітників в Україні продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік. Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта — у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості науковців 6,8 тис. чо-ловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.— кан-дидата наук.
Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознав-ства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіо-логії, біології. Проте захоплення рапортами про досяг-нення, перетворення діяльності Академії на зону, майже закриту для критики, спричинилося до нагромадження тут серйозних проблем і прорахунків. Поміж них — без-перечний пріоритет прикладних досліджень, а отже, пе-реважання інститутів технічного та прикладного профі-лю. При цьому понад 90 % нових технологічних розро-бок не впроваджується у виробництво.
Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень. Оцінка результативності прикладних наук за кількістю прибутку на один карбованець, вкладений у науку, має розглядатися як жонглювання цифрами. Вона призвела до уявного економічного ефекту, який на папері обчислю-вався в мільярдах карбованців, а на ділі гальмував розвиток науки. Разом із недостатньою матеріально-тех-нічною оснащеністю інститутів це призвело до втрат Академією наук УРСР провідних позицій з ряду фунда-ментальних напрямів. Істотно вона відстала од Заходу в багатьох питаннях розвитку науки, в рівні наукових розробок. Виявився дефіцит глибоких і плідних науко-вих ідей, помітно знизився рівень винахідництва, Академія наук також завинила перед українським на-родом за катастрофу в Чорнобилі, за створення штучних морів, за стан землі, лісів, повітря. Великі народногоспо-дарські проекти, підготовлені відомчою наукою, також виявилися далекими від світового рівня по технології і якості, до всього вони ігнорували сучасні екологічні і соціальні вимоги. Все це пояснюється тим, що наука, на-самперед академічна, перетворилась у покірну служни-цю, здатну здебільшого лише виправдовувати волюнта-ристські рішення.
Серйозними вадами у сфері науки в Україні є ко-мандно-адміністративна форма керівництва наукою, її розпорошеність на академічну, вузівську і галузеві. Чи-малої шкоди науці завдають парадність і самореклама, падіння професіоналізму й моралі деяких науковців та науково-педагогічних колективів, відсутність здорового суперництва, широких дискусій, чесного й відкритого обміну думок, певна ізоляція української науки від сві-тового наукового співробітництва. Внаслідок цього рес-публіка практично залишилася в минулій технологічній епосі, хоча й не збідніла на наукові таланти. Скажімо, кожна сьома інтегральна схема в колишньому СРСР — справа рук та інтелекту спеціалістів і вчених Київського НПО «Мікропроцесор». Проте підприємства не готові до впровадження їх у виробництво.
Стурбовані кризою, в якій опинилися наука і-освіта в Україні, відставанням од міжнародних стандартів, ве-лика група українських учених влітку 1990 р. створила Українську наукову асоціацію (УНА) —добровільну гро-мадську організацію науковців. Вона покликана сприяти відродженню української науки утвердженням і реаліза-цією свободи наукової творчості. З метою консолідації науково-технічного потенціалу суверенної України, сти-мулювання творчої діяльності та прискореного розвитку наукоємних і екологічно чистих технологій, розробки .проектів і програм у 1991 р. було засновано Академію технологічних наук України. Такі ж завдання ставить перед своїми членами новостворена Академія техноло-гічної кібернетики України, а також Академія оригіналь-них ідей і проектів.
Перші кроки до реального висвітлення історичного процесу, до відходу од бездумного вихваляння тих подій і явищ, які відбувалися і відбуваються в суспільстві, од простого коментування директивних документів та висту-пів партійних і державних керівників роблять історики,
'філософи, економісти, представники інших суспільних наук.
Вони розширюють творчі зв'язки з ученими українсь-кої діаспори, які мають значні розробки з україністики, ' використовують у своїй науковій діяльності джерельну базу, нагромаджену за кордоном, беруть участь у спіль-них наукових конференціях та симпозіумах. Ряд визнач-них вчених українського зарубіжжя діляться своїм досві-дом та результатами досліджень, працюючи в Україні. Так, створений у 1991 р. Інститут сходознавства АН України очолив О. Й. Пріцак — професор Гарвардського університету (СШЛ). Журнал «Сучасність», видання яко-го з 1992 р. почало здійснюватися і в Києві, редагує Т. Г. Гунчак — професор Радчерського університету, що поблизу Нью-Йорка. Значна частина його наукової і ре-дакторської діяльності проходить в Україні.
Розвиток україністики за рубежем широко фінансують піднрпємці-мецеyати. Зокрема, канадський мільйонер українського походження П. Яцик дав мільйон доларів для створення дослідницького центру української історії при Альбертському університеті. Сотні тисяч доларів він виділив на організацію кафедри у Гарвардському украї-нознавчому інституті, видання англомовної українознав-чої енциклопедії тощо. З подібних фондів фінансуються стажування та інші студії молодих науковців з України.
Отже, перед ученими відкриваються нові можливості, постають складні і серйозні завдання по дальшому, справжньому розвитку науки.
Для всього повоєнного періоду розвитку людства бу-ли характерні безпрецедентні прискорення й поглиблення науково-технічного прогресу, його проникнення в нові га-лузі виробництва, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. У другій половині XX століття людст-во вступило в епоху сучасної науково-технічної революції (НТР). Практично в усіх наукових галузях було зроблено численні відкриття. Особливо важливим було те, що роз-рив між науковим відкриттям і його виробничим викори-станням дедалі більше скорочувався. Про значення цього чинника свідчать загальні витрати на дослідження й роз-робки, які у всьому світі складали, наприклад, у 1988 р -близько 500 млрд доларів. З них левова частина припада-ла на індустріальні країни, в тому числі на СІЛА - 140 млрд, Західну Європу